Протистояння. Том 1. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
подобалося це словосполучення. Справжні монстри злочинного світу. Ось тобі, брудний пацюче! Покуштуй сендвіча зі свинцем, ти, сраний копе.
Тож у Демінгу вони повернули на північ і зараз були на трасі 180. Проїхали Герлі, Бейард і дещо більше містечко Сілвер-Сіті, у якому Ллойд купив пакет бургерів та вісім молочних коктейлів (Господи, якого біса він купив аж вісім стаканів тої бодяги? Скоро вони сцятимуть самим шоколадом), нагородивши офіціантку такою безглуздою та дурною усмішкою, що їй зробилося не по собі й не відпускало кілька годин. «Думаю, тому чоловікові байдуже – глянути на людину чи зарізати її», – сказала вона босові після обіду.
Проїхали Сілвер-Сіті й гнали Кліффом, коли дорога знову почала завертати на захід, а в тому напрямку вони їхати не збиралися. Бац із Ллойдом вискочили з Бакгорна й потрапили в покинуту Богом місцину: асфальтоване шосе у дві смуги обрамлювали піски й зарості полину, і до самого горизонту виднілися одноманітні узвишшя та плоскогір’я – одне й те саме, те саме, те саме… Хотілося плюнути на все й повернути назад.
– У нас пальне закінчується, – сказав Бац.
– От не летів би, блядь, був би порядок, – огризнувся Ллойд.
Він сьорбнув молочного коктейлю (то був уже третій стакан), і напій мало не поліз назад. Ллойд опустив вікно й викинув усе те лайно, включно з трьома іншими стаканами, яких вони й не торкалися.
– Гоп! Гоп! – крикнув Бац.
Він почав гратися з педаллю газу. «Конні» гойднувся вперед, сіпнувся назад, гойднувся вперед.
– Гнуздай цю кобилу, ковбою! – загорлав Ллойд.
– Гоп! Гоп!
– Хочеш курнути?
– Як маю, то курю, – сказав Бац. – Гоп! Гоп!
На килимку між ніг Ллойда лежав зелений пакет для сміття марки «Гефті». У ньому було шістнадцять фунтів марихуани. Ллойд засунув до нього руку, зачерпнув жменю й почав скручувати велетенський косяк.
– Гоп! Гоп!
«Конні» завиляв по дорозі, раз по раз перетинаючи розділову смугу.
– Ну що за херня! Досить! – крикнув Ллойд. – Воно вже по всьому салону!
– Та там ціла торба… гоп!
– Чуваче, облиш, нам же треба його штовхнути. Або напаримо комусь, або трохи згодом нас знайдуть у чиємусь багажнику.
– Окей, друзяко.
Бац повів машину нормально, однак спохмурнів.
– Це була твоя ідея. Твоя, блядь, ідея.
– Я гадав, що то гарна ідея.
– Ага, та я не думав, що доведеться пільгучити через усю йобану Аризону. І коли так до Нью-Йорка допремося?
– Ми хвоста позбуваємося, – сказав Ллойд.
У його уяві постала картина з поліцейським гаражем: ворота розчахуються, і в ніч вискакують сотні вінтажних коповозок. Тріщать рації, по цегляних стінах ковзають кольорові вогні. Виходь, Канарсі, ми знаємо, що ти там.
– Щасти, блядь, – пробурчав насуплений Бац. – Виходить просто зашибись. Знаєш, що в нас іще є? Крім пушок і наркоти? У нас шістнадцять баксів і три сотні йобаних кредиток, та ними сцикотно користатися. Ну що за хуйня?