Полювання на дрохв. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
ви літератор? – поцікавився Мирослав Яськів.
– Швидше аматор. Але я маю досить матеріалу, щоб написати хоча б чорновий варіант. І для заповнення деяких прогалин мені потрібні документи.
Мирослав Яськів уважно слухав співрозмовника, потім запитав:
– Якого часу вони стосуються?
– Часу українсько-російської війни.
– Боюся, що ви звернулися до нас даремно. Майже всі наші документи відносяться до періоду Другої Світової війни.
– Ви кажете, майже всі. Значить, є й інші?!
– Є. Але дуже мало.
Пан Яськів задумався.
– Я можу вам допомогти, – сказав він, – якщо, звичайно, ви це робите безкорисно.
На цей раз задумався Стрепет.
– Не хочу вас обманювати, пане Яськів. Деякий матеріальний інтерес я маю. Хочу хоч дещо заробити на цьому.
– Ви маєте намір видати книжку?
– Звичайно, хотілося б. Хоча я чудово розумію всю складність цього кроку. На заході України подібними книгами заповнені книгарні, і вони вже не користуються таким попитом, як років десять тому. У східних областях таких книг немає зовсім. Немає пропозиції – немає попиту.
– Тут також майже ніяких гарантій, – сказав Яськів. – Це не З’єднані Держави і не Канада, де українців мільйони. Навіть четверте – п’яте покоління хоч як-не-як вважає себе українцями. Тут, у Британії, інакше. Усі емігранти селилися в Америці, Австралії. Ми ж, вояки УПА, змушені були осісти тут, де майже не було українських дівчат. Тому і женилися на англійках. Мені, можна сказати, повезло. Дружина моя з України, а вже зять місцевий, англієць. Тому внучка на половину англійка.
– Чесно кажучи, я і не сподівався щось видавати тут, – признався Стрепет. – Моя найближча мета – якнайбільше дізнатися про ці часи. Розумієте, якщо в Україні документи і були, то вони або знищені, або відправлені в Москву, у спецхран, звідки в найближчий час дістати їх неможливо. Ви знаєте, що досі навіть невідомо, чи Михайло Грушевський був першим президентом. Документів не знайшли досі.
– Я вам допоможу, – раптом сказав Мирослав Яськів. – Чим зможу, звичайно. Але з однією умовою.
– Я весь увага.
– Ви пообіцяєте, що принесете мені рукопис вашої книги.
– Я гадаю, що зможу вам це пообіцяти, – усміхнувся Тед. – Високохудожнього твору, боюся, у мене не вийде, але що зможу, то передам обов’язково.
– От і добре, – зрадів господар. – Думаю, що помічник вам не завадить?
Тед невизначено пожав плечима.
– Та чого ж. Швидше впораємося.
– Де ви зупинилися?
– «Норфолк Тауер Готель». Номер триста десятий.
– Телефон пам’ятаєте?
– Так. 171 262 3123. Це номер у вестибюлі.
– Постарайтеся сьогодні бути в готелі після восьмої. Це вас влаштовує?
– Так, цілком.
Мирослав Яськів підвівся, даючи знати, що аудієнція закінчилася. Тед різко підвівся й протягнув руку для прощання.
– Може, у вас грошові труднощі?
– Дякую, не хвилюйтеся, – заспокоїв Тед. – Я ж тут третій рік. Навчився заробляти гроші.
– Отже,