Полювання на дрохв. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
у давній подекуди вже вицвілий текст. Час від часу Тед чи Мері знаходили, як їм здавалося, щось варте уваги. Тоді вони обговорювали важливість знахідки і, або відправляли її у копіювальний апарат, або ж ставили на неї тавро безцінності, і документ повертався до папки, минаючи копіювання.
– До речі, – сказала дівчина, – як звали твого прадіда?
– Теодор, як і мене, – відповів Тед.
– Тоді дивись. – Мері протягнула йому через стіл пожовклий від часу листок.
Це був наказ, підписаний командуючим УГА генералом Грековим, про відзначення стрільця Теодора Стрепета за хоробрість у подіях восьмого червня під Чортковом.
– Мері, – тремтячим голосом сказав Тед, – ти чудо! Я зовсім не знав про цей наказ!
Він швидко поклав документ у копіювальний апарат і зробив декілька копій.
– Тепер, – говорив він, – я знаю, що ми на правильному шляху.
– Що сталося восьмого червня? – поцікавилася Мері.
– Генерал Греков організував несподіваний контрнаступ на польські війська. Він заледве не визволив Львів, але наступ затих сам по собі.
– І твій предок був там? До речі, що означає твоє прізвище? Стрепет. Це що?
– Хто, – уточнив Тед. – Так зветься птаха – різновид дрохв.
Знайдений документ зовсім розладнав роботу. Стрепет рішуче поскладав папери в папки.
– Все, досить. Принаймні, на сьогодні. Я запрошую тебе на екскурсію по Лондону.
– Мене? – здивувалася Мері. – Ти, що вперше в місті, запрошуєш мене, корінну лондонку?
– Я знаю, що кажу. А ти знаєш, що найменше про місто знають його мешканці?
– Що ж, – здалася Мері. – З чого почнемо?
– Для початку нанесемо візит її величності.
Букінгемський палац вже давно став тим місце Лондона, куди звідусіль стікалися ріки туристів. Подивитися через величезні ворота з британським гербом на зміну караулу, кинути декілька пенсів у басейн навколо пам’ятника Вікторії, сфотографуватися на фоні гігантських прапорів на алеї проти палацу, – ради цього варто було витратити час і гроші.
Тед і Мері поблукали площею перед огорожею палацу, зробили декілька знімків, потім Тед парком святого Іоанна повів дівчину до парламенту. Біг Бен якраз вибивав п’яту годину.
– У мене пропозиція, – сказав Тед. – Не будемо брати таксі. Пройдемося до готелю.
– Ти хоч знаєш, де він?
– Приблизно, – признався Тед. – Хоча можу тебе заспокоїти: у мене є план міста. Взяв його в салоні «Хітроу-Експреса».
– А ти передбачливий. Добре, куди іти?
– На Уайт-холл. До речі, десь тут повинна бути Даунінг-стріт. Ти не в курсі?
Мері знизила плечима.
– Ми в основній своїй масі аполітичні, – відповіла вона. – Я знаю, де розташований Міленіум-центр, а Даунінг-стріт…
– Ось! – вигукнув Тед. – Це підтвердження того, що я говорив: ви майже нічого не знаєте про свою столицю.
Суперечка розв’язалася через п’ять хвилин, коли на Уайт-холлі вони побачили заґратовану