Полювання на дрохв. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
у червоній палітурці. – Це нагороди колишнього Союзу. А це американські. А ці – українські.
– А самі ордени маєш? – запитав Тед.
– Я не збираю нагород. Вважаю, що це в деякій мірі аморально. Нагороди люди отримували за заслуги перед своєю вітчизною, за пролиту кров у війнах, тому купляти за гроші ордени у людей, які чомусь хочуть їх продати, я не можу. Тому я збираю лише книжки.
– А як же бути з Брежнєвим? Він все життя вів медалезбір і нахапав понад двісті нагород з півсвіту.
– Повір моєму досвіду, що такі як він своїх орденів не віддають.
Андрій підійшов до сейфа і набрав код. Двері відчинилися. Всередині сейф був на половину заповнений паперами. Взявши одну (синю) папку, Андрій закрив сейф.
– Я говорив тобі, що любитель таємниць. Особливо що стосується української історії. Якби ми розгадали все, то…
– То було б нецікаво жити, – перебив Андрія Тед. – Нехай вже краще дещо залишиться невідомим. Добре, що там у тебе?
– Таємниці.
– Які?
Андрій розв’язав папку. Всередині лежали копії деяких документів.
– Це я скопіював у бібліотеці Гарварду, – сказав Годинка. – Дивись. Ось цей документ.
Тед взяв у руки листок-копію. Це була надрукована на стрічці і наклеєна на якийсь інший листок телеграма. «Ваша світлість майно Кук взяти згодився Деркач».
– Що це? – запитав Тед.
– Таємниця, не розгадана й досі.
– Звідки телеграма?
– Невідомо.
– Кому?
– Також.
– Коли?
Андрій показав пальцем на дату у верхньому лівому куті: 25.05.1919.
– Тобі і карти в руки, – сказав, він ховаючи листок у папку. – Як бачиш, з вами я скоро стану орнітологом.
– Чому орнітологом? – здивувався Тед.
– Ти – стрепет, невідомий – деркач. Справжнє пташине царство.
Тед повернувся до дверей і побачив повішену на них мішень з трьома дротиками.
– Ти бавишся дартсом? – здивувався він.
– Осуджуєш?
– Ні, чому. Навпаки, навіть можу позмагатися з тобою.
Андрій підійшов до дверей, витягнув два дротика, один подав Теду.
– Я стріляю першим.
Він відійшов до сейфа і, прицілившись, метнув дротик.
– Дев’ятка! – радісно сказав Годинка. – Тепер ти.
Тед став на його місце. Майже не цілячись, викинув руку вперед. Дротик, легко засвистівши у повітрі, застряг у «десятці».
– Молодець! – вирвалось в Андрія. – Навчи мене так кидати. Якщо буде нагода, – додав він.
– Навчу, – пообіцяв Тед. – При на нагоді.
Двері відчинилися, і у проході появилась Мері.
– Ось ви де! – осудливо сказала вона. – А то я вас по всьому будинку шукаю!
– Мері, не сердьсь. Просто Андрій показував мені те, що у нього є, – виправдовувався Тед.
– Я не знаю, що у нього є, але стіл буде готовий за півгодини.
– Чому так рано? – здивувався Андрій. – Пані Марта раніше сьомої не вечеряє. Чому вона зраджує своєму розпорядку?
– Тому, що до неї приїхала улюблена внучата племінниця, –