Полювання на дрохв. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
а решту викинути!
Тед і Андрій переглянулися.
– Ось так, хлопці! Один-нуль, на користь жінок!
Годинка зіскочив зі столу і взяв Теда за лікоть.
– Ви куди?
– В найближчий бар, – відповів Андрій. – Запивати свою поразку.
– Не затримуйтесь.
«Вольво» Годинки вирулило на центральну вулицю.
– Тут недалеко є дуже хороший бар, – говорив Андрій. – Він належить моєму другові. Майк отримав його від свого дядька вже на останній стадії. Доходів ніяких, одні борги. Так він за рік зумів зробити з нього процвітаючий заклад. А ось і він.
Бар називався «Батерфляй». Він розташувався на першому поверсі триповерхового будинку. Місце було справді таке, що не давало можливості розгорнутися. Район заселяли в основному поважні іммігранти, які не спішили покидати свої садиби, щоб посидіти годинку-другу за столиком. Тому не дивно, що дядько поспішив продати бар. Дивувало інше: як племінник зумів вибратися зі скрути?
Тут Тед побачив на протилежній стороні вулиці автомобільну стоянку, куди і заїхав Андрій. За певні гроші Майк, напевне, домігся відкриття платної стоянки, що не забарилося відбитися на фінансових справах бару.
Було вже ближче до вечора, тому бар не пустував. Дехто вечеряв, хтось вбивав свій час (і гроші) за гральними автоматами, а більшість за пивом чи чимось міцнішим просто балакала. Тед з Андрієм приєдналися до останніх.
– Пиво? Віскі? – поцікавилася дівчина, яка підійшла до них.
– Що ти питимеш? – запитав Андрій. – Може віскі?
– Мене просто бісить ваше віскі, – відповів Тед. – І не так воно, як кількість, яку тобі наливають. Подвійне віскі – звучить солідно, а виявляється, це лише шістдесят грамів. Краще вже пива. Того хоч багато.
– Два пива, – сказав Андрій. – Ти небезпечно себе поводиш. Подвійне віскі – це майже символ Америки. Якби ці добропорядні відвідувачі розуміли українську, боюся, що неприємностей тобі не уникнути.
– А ну тебе, – відмахнувся Тед. – Я довго тут не затримаюся. Ще максимум тиждень – і ми повертаємося в Англію.
Принесли пиво. Андрій запитав:
– Хто вона тобі?
– Хто? – не зрозумів Тед.
– Мері. Я до кінця не зрозумів суті ваших з нею стосунків.
Попиваючи пиво, Тед роздумував.
– Розумієш, – говорив він, – однозначно я не можу відповісти. Ми знайомі десять днів. До того жоден з нас не підозрював в існуванні іншого. Мері мені дуже допомогла у моїй справі, як зараз допомагаєш і ти. Я просто не знаю, як маю вам віддячитись. А Мері… Вона мені не байдужа.
– Якщо це тебе підбадьорить, то і ти їй також, – сказав Андрій. – Зі мною вона тримається люб’язно, звичайно, але коли ми втрьох, то я не маю жодного шансу. По-моєму, хлопче, ти попався.
– Майбутнє покаже, – відмахнувся Тед. – А бар дійсно затишний! Твого друга врятувала стоянка?
– Звідки ти дізнався?
– Бар старий. Йому не один десяток років, а стоянка нова, тільки що побудована. На барі навіть вивіска не змінилася. «Butterfly».