Полювання на дрохв. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
вбивства? – закінчив Тед. – Тут я гублюся в здогадках. Сухі історичні документи, які відносяться до протилежної сторони кулі і до того ж стосуються більш ніж вісімдесятирічної давності. Всі дійові особи вже мертві.
– І все ж ми маємо два трупи. Просто так не вбивають.
– Які стосунки були у вас з Ендрю Годинкою? – запитав Ллойд.
– Дружні, – відповів Тед. – Ми стали друзями.
– Чи не могло це вбивство бути помстою йому?
– Наскільки я знаю, він не мав справ з місцевим криміналом.
– А може він вам не все сказав?
Тед знизив плечима.
– Як на вашу думку, де поділася Мері Кіркбрайд?
– Не знаю, де вона може бути. Хоча те, що її не було в будинку, мене тішить.
– Чим?
– Тим, що, сподіваюся, вона жива?
– Де ви з нею познайомилися?
– В Лондоні. Десять днів тому. Її мені порекомендували у помічники.
– Хто рекомендував?
– Її дід. Мирослав Яськів. Я до нього звернувся по допомогу. Їм обом я повністю довіряю.
– І все ж документи зникли. Зверніть увагу, не розкидані, а саме зникли.
Тед докурив сигарету і загасив недопалок об попільничку.
– Можу я запитати?
– Що саме? – поцікавився Стів Кларк.
– Звідки ви дізналися про вбивство?
– Нам подзвонила місіс Фабіан, ваша сусідка.
– Коли це сталося? Судячи з вашої оперативності, зразу ж після мого повернення.
– Так. А чому це вас дивує? – запитав Бен Ллойд.
– Якщо вбивство сталося раніше…
– Близько другої, – уточнив Кларк.
– …то чому вона чекала годину, щоб виконати свій громадський обов’язок?
Детективи переглянулися.
– Стіве! Перевір цю міссісіпі! Що вона бачила і чому затрималася із дзвінком? – сказав Ллойд, а коли напарник зник за дверима, додав: – Вам би працювати у поліції!
– Дякую за пропозицію, але я сентиментальний, а це, як я знаю, не найкраща риса для поліцейського, – відказав Тед.
Бен Ллойд дістав з шухляди паспорт, авіаквиток, гроші і передав Стрепету.
– Ви вільні, пане Стрепет. Чи можете ви обіцяти нам, що ми не шукатимемо вас?
– Не можу, – відповів Тед. – Мені тут робити більше нічого. Мені навіть зараз немає куди йти. Як я розумію, в будинок мене не пустять. Та я і не хочу туди повертатися.
– І куди ви зараз?
– Мені хотілося б лише забрати свої речі. А звідтіль я поїхав би зразу ж в аеропорт.
– А де вас можна розшукати?
– В Англії. В Даремі знають моє місцеперебування.
– Давайте адресу.
– Міл Хіл Лайн. Університет Дарема. Школа бізнесу. Зв’яжіться зі мною, коли дізнаєтесь про Мері.
– Добре, містере Стрепет. Домовилися. Бажаю успіху.
Бен Ллойд подав Стрепету руку.
Тед покинув поліцейський відділ вже тоді, коли сонце зачепилося за дахи будинків і посилало останні промені, від чого червоно палав крайнеба. Сонце обіцяло хорошу погоду завтра, у день незалежності.
Як різко