Полювання на дрохв. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
зайти.
Все було залишене так, як і тоді, коли він зайшов сюди вдень, тільки тіло вже забрали. Тут майже нічого не чіпали. Навіть його подарунки так само валялися на підлозі. Тед підняв малесенький пакуночок, призначений Мері. Інші два залишилися без господарів, а ось цей…
Тед сховав пакунок в кишеню піджака. Обережно рухаючись, щоб не наступити на кров, що запеклася, він почав обшук. Що Тед шукав, він сам конкретно не знав, але йому потрібно було знайти якнайбільше відомостей про вбивство.
Через чверть години Тед зрозумів, що нічого конкретного знайти йому не вдасться. Він вже хотів залишити кімнату, як несподівано для себе під сейфом помітив пістолет. Ще не вірячи своєму успіху, Тед тремтячими руками взяв зброю. Це був «Айфер Джонсон» 22 калібру. Тед перевірив. Заряджений. Чудово! Тепер би ще знайти гроші, і ніякий чорт йому не буде страшний. А для цього прийдеться зайти у кімнату пані Марти. Неприємно, але нічого не поробиш.
Помешкання старої пенсіонерки було скромним, і Теду здалося, що він потрапив в українську хату. На стіні над ліжком висіли два образи – Ісуса і Богородиці. Подушки були вишиті, білі, лише де-не-де забризкані кров’ю. Велика дерев’яна стара шафа стояла в кутку. Дверці були відкриті.
Чудово знаючи звички своєї бабусі, Тед відхилив образ Богородиці, і на ліжко випала пачка грошей. Тед перерахував. Більше тисячі доларів – напевне, всі збереження покійної.
«Пробачте мене, пані Марто! – подумки звернувся він до покійної вже господині. – Але вони мені більш потрібні. Може, вони допоможуть врятувати Мері.»
Робити тут йому було вже нічого. Взявши сумку Мері, Тед покинув будинок і пішов вулицею в напрямку Нью-Йорку. Було вже досить темно, але машин на дорогах не меншало. Як в справжньому детективі, Тед пропустив два таксі, що проїхали повз нього, і зупинив лише третє.
– В аеропорт Кеннеді! – сказав він, сідаючи на заднє сидіння.
Таксист кивнув головою, і таксі рушило з місця. Краєм ока Тед помітив, що сіра машина, яка їхала далеко позаду, також збільшила швидкість. Маючи натреновану пам’ять, Тед пригадав, що саме на цей автомобіль звернула увагу Мері.
За ним слідкували. Це було очевидно, як не викликало сумнівів, що дзвонили з близьких будинків, може, навіть з помешкання незабутньої пані Фабіан. І ще одне зрозумів Тед: Мері тут немає. Її, безумовно, кудись вивезли, інакше існувала велика ймовірність того, що заручницю могли знайти.
Таксі тим часом наближалося до великого Нью-Йорку. Минувши певну межу, будинки враз сягнули вгору, і вулиці перетворилися у глибочезні каньйони, освітлені міріадами вогнів.
– Зупиніть біля якогось магазину! – сказав Тед шоферу. – Хочу дружині купити щось до кухні.
Таксі зупинилося через п’ять хвилин поблизу магазину побутової техніки.
– Ви почекайте мене. Я миттю.
Таксист невдоволено скривився.
– Я залишу у вас свою сумку, – сказав Стрепет.
Він покинув таксі. Сірий «форд» зупинився метрів за тридцять позаду.
Покупців в магазині було небагато. Тед Стрепет пройшов магазином в дальній кінець, у відділ, що торгував товарами