Полювання на дрохв. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
його Стрепет. – Я не американець.
– А хто?
– Україна.
– О! Я знаю про Україну. Мої добрі сусіди є українцями, і я не зустрічав приємніших людей.
– Дуже приємно чути. Як звати?
– Клод Шеньє.
– Француз?
– Нащадок. Мої предки колись втекли разом з гугенотами із Франції сюди, але це даремно: я ні католик, ні протестант.
– Що ти робив в Штатах?
– Вчуся в Йєльському університеті. Ось повертаюся до батьків в Монреаль. А ти?
– Шукаю викрадачів дівчини.
– Та ну?
Клод якось безпорадно похлопав себе по кишенях, дістав пачку «Вінстона», запропонував Теду.
– Вчора я кинув палити, – пояснив той.
Шеньє закурив.
– Коли це сталося?
– Вчора.
– Хто?
– Якби я знав, Клоде, то не їхав би в Канаду у день незалежності сусідньої країни.
– А чому Канада?
Тед Стрепет розумів, що Клод, випадковий пасажир, не може ні допомогти йому, ні зашкодити. Просто йому потрібно було виговоритися – більше несила тримати у собі всі свої біди й таємниці. Пропускаючи деякі факти і події, Стрепет взагалі то досить об’єктивно описав свій стан. Клода Шеньє він не боявся – типовий хіпі, зациклений у своєму вузькому колі, – не представляв ніякої небезпеки. Після кордону їхні шляхи розійдуться, і вони ніколи не зустрінуться знову. Але Тед помилився: подальші події підтвердили це. Клод Шеньє уважно вислухав його, потім сказав:
– Супер! Особливо у визначенні їхнього лігва. А знаєш, я знаю околиці Сент-Франсіс. Ми з друзями їздимо кожного літа на озеро.
Він задумався. Тед тим часом під’їхав до автомобільної заправки. Робітник залив йому повний бак бензину. Тед розплатився.
«Вольво» виїхав на трасу, і тоді канадець заговорив знову:
– Я тобі допоможу.
Тед підвів брови.
– Ні, справді. Ти допоміг мені, я допоможу тобі. Так, здається, вчить Біблія.
– У тебе негаразд зі Святим письмом, – відказав Тед. – Християнство вчить допомагати не лише своїм друзям. В Євангелії від Матвія сказано: «Любіть ворогів своїх». Ох, даремно ти не послухав своїх гугенотів!
– А, чорт з ними! Тепер наша справа точно знайти, де вони перебувають. Ти знаєш, де я вчуся?
– У Йєльському університеті. Сам говорив.
– Так, але моя спеціальність – електроніка. І для мене немає проблеми визначити місцезнаходження будь-якого мобільного телефону. З точністю до милі.
Тед подивився на Клода.
– Як?
– Це досить складно пояснювати, але для тебе важливим є те, що я можу це зробити. Правда, для цього потрібна апаратура.
– Ну-у!
– Апаратура у мене вдома. В Монреалі. Крім того, ти сам не справишся. Ти ж не знаєш, скільки їх!?
– Не знаю. Один розмовляв зі мною по телефону, двоє були в машині. Гадаю, що в Штатах їх більше не залишилося. Ну і в Канаді не більше. Шість-сім. На більше я не розраховую.
– А ти один, – нагадав