Полювання на дрохв. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
свого плану.
До Монреалю приїхали вже за північ. На щастя, жив Клод не у самому місті, а ближче. Під’їжджаючи до дому, Клод збудив Теда.
– Вставай! – сказав він. – Ну, ти і приємний попутник!
– Де ми? – не зрозумів Тед.
– В Монреалі.
– Як в Монреалі? Я їхав на Сент-Франсіс.
– Заспокойся, друже! Ти пригадуєш, про що ми говорили?
– Ну.
– Ну, так я допомагаю тобі. Ми приїхали до мене додому. А ось і мої, а тепер і твої друзі.
У світло фар потрапив джип. Біля нього стояв патлатий здоровань, вигляд якого не обіцяв нічого хорошого. Принаймні так подумав Тед. Тим часом Клод зупинив автомобіль, виключив двигун і радісно залишив салон.
Він і здоровань обнялися. З джипу вилізли ще два патлатих хіпі. Обнімання продовжилися. Стрепет стояв осторонь.
– Це і є хороша людина, якій конче потрібна наша допомога? – пробасив здоровань.
– Боб, це Тед, – представив Клод. – Теде, підійди сюди. Познайомся з моїми друзями. Боб, До, Ренді. Сподіваюся, що вони стануть і твоїми друзями.
Тед привітався.
– Клоде, в чому справа? – поцікавився Боб.
Шеньє повернувся до Теда. Той кивнув головою.
– Говори, Клоде. Між друзями не повинно бути таємниць.
Клод в декількох словах розповів суть історії, ще більше скоротивши її, ніж це зробив Тед декілька годин тому.
– Коли вони повинні подзвонити? – запитав Боб Теда.
– Ще вчора. Я мобілку виключив.
– Що будемо робити?
– Зараз підемо до мене. Батьків немає. Ми підключаємо телефон до комп’ютера. Далі – справа техніки.
Загрузившись банками пива і сандвічами, хіпі разом із Стрепетом зайшли в будинок.
Підготовка до дзвінка була ретельною. На вигляд неохайні і несерйозні, нові знайомі виявилися хорошими товаришами і чудовими спеціалістами. Клод підключив мобільний телефон Теда до комп’ютера, запустив програму. На дисплеї появилося зображення материків.
– Ну, тепер вони від нас не втечуть, – сказав Клод. – Давай.
Тед включив телефон. Через деякий час почувся дзвінок.
– Говори не менше хвилини, – попередив Клод. – Інакше я не встигну їх запеленгувати.
– Алло! – сказав Тед.
– Нарешті! – почулося. – Де ви поділися?
– Нехай це вас не хвилює, – відповів Стрепет. – Я вас попередив, що говоритиму тоді, коли сам захочу. А зараз я поговорю з Мері…
– А чи не здається тобі…
– Не здається. Вам потрібні гроші – ви їх отримаєте. Але не раніше, як я отримаю Мері. Тому раджу вам не перечити мені. Я поговорю з Мері, а потім вже з тобою.
Зображення на моніторі змінилося. Появилася Північна Америка.
– Тед!
– Мері! Слава Богу, ти жива! Як ти?
– Все в порядку. А ти?
– Також. Мері, я хотів тобі вже давно сказати, ще в Лондоні. Ти пам’ятаєш нашу першу ніч?
– Пам’ятаю.
Видно, телефон у дівчини вирвали, тому що знову заговорив чоловічий голос.
– Досить! – сказав він. –