Ребекка. Дафна дю Мор’є
Читать онлайн книгу.
на самоті.
Мої фантазії розвіялись, щойно відчинилися двері й до бібліотеки зайшли Фріс із лакеєм, щоб прибрати посуд.
– Місіс Денверз цікавиться, чи мадам не бажає побачити свою кімнату, – сказав він мені, коли зі столу вже прибрали.
Максим підвів очі від листів.
– Як облаштували східне крило? – запитав він.
– Насправді, як на мене, дуже гарно, сер. Звісно, там було дуже брудно, доки працювали робітники, і якийсь час місіс Денверз побоювалася, що його не встигнуть завершити до вашого повернення. Проте минулого понеділка все прибрали. Мені здається, вам там буде дуже зручно. І, звичайно ж, та частина будинку набагато світліша.
– Ти щось змінив? – поцікавилась я.
– О, геть небагато, – коротко відповів Максим. – Лише інакше облаштував і пофарбував кімнату у східному крилі, підготувавши її для нас. Як каже Фріс, та частина будинку набагато веселіша й звідти відкривається чудовий вид на трояндовий сад. За життя моєї матері це крило було відведене для гостей. Я приєднаюся до тебе, щойно завершу з цими листами. Біжи, тобі випала добра нагода заприятелювати з місіс Денверз.
Я поволі підвелась, відчуваючи, як до мене повертається колишня знервованість, і вийшла до зали. Я б хотіла мати змогу дочекатися Максима, а тоді, взявши його під руку, піти дивитися кімнати разом. Я не хотіла робити цього наодинці з місіс Денверз. Якою здоровенною здавалася ця велична зала тепер, коли спорожніла! Мої кроки дзвінко відлунювали від вимощеної камінням підлоги, луна здіймалася аж до стелі, і цей звук змушував мене відчувати провину, схожу на ту, яку відчуваєш у церкві, коли тебе охоплює сором і поглинає таке саме відчуття скутості. Мої кроки безглуздо стукотіли, і я подумала, що Фріс у своїх черевиках на повстяній підошві, певно, вважає мене дурною.
– Він дуже великий, чи не так? – запитала я, надто радісно, надто вимушено, однак він відповів мені з усією серйозністю.
– Так, мадам. Мендерлей – велике місце. Не таке величезне, як деякі, звісно, проте достатньо велике. У давнину тут була стара бенкетна зала. Її й досі використовують для таких урочистих подій, як звані вечері або бали. І, знаєте, раз на тиждень сюди пускають відвідувачів.
– Так, – відказала я, досі звертаючи увагу на свої гучні кроки, йдучи за ним і відчуваючи, що він ставиться до мене так само, як ставився б до одного з відвідувачів, та до того ж я й сама поводилася, як відвідувач, увічливо роззираючись то праворуч, то ліворуч, розглядаючи розвішану на стіні зброю й картини, торкаючись руками різьблених перил на сходах.
Нагорі, у кінці сходів, на мене чекала чорна постать, її впалі очі на блідому, схожому на череп обличчі уважно спостерігали за мною. Я озирнулася в пошуках надійного Фріса, проте той рушив залою далі й зник у коридорі.
Я лишилася з місіс Денверз наодинці. Я піднімалася сходами до неї, а вона нерухомо чекала, склавши перед собою руки, ні на мить не зводячи погляду з мого обличчя. Я змусила себе усміхнутися, і хоча не отримала на це жодної відповіді,