Ребекка. Дафна дю Мор’є
Читать онлайн книгу.
на підборах.
– Ти на неї не зважай, – мовив він. – Вона багато в чому екстраординарна особа, і, ймовірно, з нею нелегко поладнати іншій жінці. Але тобі не варто цим перейматись. Якщо вона справді тобі докучатиме, ми її позбудемось. Утім, розумієш, вона знає свою справу і звільнить тебе від усіх господарських турбот. Мушу сказати, вона дещо грубо ставиться до слуг. Проте до мене задиратися не наважується. Я б уже давно її вигнав, якби тільки спробувала.
– Сподіваюсь, ми знайдемо спільну мову, коли вона познайомиться зі мною краще, – швидко проказала я. – Зрештою, те, що спершу вона на мене дещо зла, цілком природно.
– Зла на тебе? Чому це їй на тебе злитися? Що ти, в біса, маєш на увазі? – перепитав він.
Максим відвернувся від вікна, насупився, його обличчя набуло дивного, напіврозлюченого вигляду. Я не розуміла, чому це його так занепокоїло, – краще б я сказала щось інше.
– Я хочу сказати, що економці набагато простіше піклуватися про господарство неодруженого чоловіка, – пояснила я. – Мені здається, вона звикла до цього і, можливо, боїться, що я буду багато наказувати.
– Наказувати, Господи… – почав він, – якщо ти думаєш… – а тоді замовк, підійшов і поцілував мене в маківку.
– Забудьмо про місіс Денверз, – мовив Максим. – Боюсь, вона не надто мене цікавить. Ходімо, я покажу тобі Мендерлей.
Того вечора я більше не побачила місіс Денверз і ми про неї не говорили. Викинувши її зі своїх думок, я почувалася щасливішою, я вже не відчувала себе зайдою, коли ми блукали кімнатами на першому поверсі, розглядали картини й Максим обіймав мене за плече, я стала почуватися тією, ким прагла стати, тією, ким уявляла себе у мріях, для кого Мендерлей став домом.
Коли я йшла вимощеною камінням залою, мої кроки більше не звучали дурнувато, бо ж підбиті цвяхами черевики Максима створювали набагато більше шуму, а тупіт чотирьох собачих лап здавався мені заспокійливою, приємною музикою.
Це був наш перший вечір, ми щойно приїхали, і розглядання картин забрало деякий час, тож я також зраділа, коли, подивившись на годинник, Максим сказав, що перевдягатися до вечері вже запізно; отже, мені не довелося ніяковіти перед покоївкою Еліс, запитуючи її, що мені одягнути, змушувати її допомагати мені вбратися, а потім спускатися довгими прольотами сходів до зали, мерзнучи, з оголеними плечима, в сукні, подарованій мені місіс Ван Гоппер лише через те, що та не пасувала її доньці. Спершу я боялася церемонної вечері в тій строгій їдальні, а тепер, лише завдяки тому, що ми не перевдягнулися, все було гаразд, досить невимушено, майже так само, як під час наших спільних вечер у ресторанах. Я зручно почувалася у своїй трикотажній сукні, сміялася й розмовляла про те, що ми бачили в Італії та Франції, ми навіть розклали на столі миттєві фотографії, а Фріс і лакей були такими ж безликими, як офіціанти; вони не витріщалися на мене, як це робила місіс Денверз.
Після вечері ми повернулися до бібліотеки, невдовзі там опустили штори, а в камін докинули дров; як на травень, було зимно, тож я була вдячна теплу, що розходилося від охоплених