Серця в Атлантиді. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
так, – озвалася Ріонда і зареготалася, аж під літньою сукнею затрясся нестягнутий корсетом живіт.
Усміхнувшись у відповідь на її регіт, ниций у циліндрі припідняв середню карту за кутик. Це дійсно була дама.
– Точнісінько, на всі сто. Наразі молодець, серденько. А тепер дивись! Пильно дивись! Це перегони між твоїми очима і моїми пальцями. Хто переможе? Питання дня! – він заходився швидко сувати карти по поверхні столика, наспівуючи: – Вгору-вниз, покрутись. Вправо-вліво – все можливо. Туди-сюди – дивись куди. Вперед-назад – знову в ряд. Ну ж бо, лялю, де є краля?
Поки Івон вдивлялась у три карти, що знову лежали одна біля одної, Саллі нахилився до вуха Боббі.
– Можна навіть не дивитися, як він їх мішає, – прошепотів він. – У дами загнутий краєчок, бачиш?
Боббі кивнув і подумав: «Молодець», коли Івон непевно вказала на карту скраю, ліворуч, ту, що з загнутим краєчком. Чоловік у циліндрі перевернув її. Це була червова дама.
– Чудово впоралася! – вигукнув чоловік. – А в тебе, лялечко, зірке око. Справді.
– Дякую, – вимовила Івон, зашарівшись. Вона здавалася майже такою ж щасливою, як і Керол, коли Боббі її поцілував.
– Якби ти поставила на цю спробу десятку, я б зараз дав тобі двадцять, – заявив чоловік у циліндрі. – Спитаєш чому? Бо сьогодні – субота, а я називаю цей день «чорною суботою», два за ціною одного! Ну що, леді, чи не хоче котрась із вас ризикнути десяткою і позмагатися: ваші молоді очі проти моїх старих, стомлених рук? Зможете сказати своїм чоловікам – їм пощастило, що ви в них є, насмілюсь зауважити – що містер Герб Макквон, картярський штукар із «Сейвін-Року», заплатив вам за паркінг на цілий день. Або, скажімо, четвертак? Вкажіть червову даму і я дам вам п’ятдесят центів.
– Пів зеленого? Ого! – вигукнув Саллі-Джон. – У мене є четвертак, містере. Маєте клієнта.
– Джонні, це азартна гра, – засумнівалася мама Керол. – Справді не знаю, чи варто дозволяти…
– Облиш, – втрутилася Ріонда, – нехай дитина засвоїть науку. До того ж тип може дати йому виграти. Щоб затягти нас усіх.
Ріонда навіть не намагалася говорити тихіше, та чоловік у циліндрі, містер Макквон, лише з усмішкою глянув на неї. І обернувся до Ес-Джея.
– Витягай гроші, дитинко. Давай, гроші на стіл.
Саллі-Джон простяг йому четвертак. Макквон, примруживши одне око, на хвильку підставив його променям пообіднього сонця.
– Так-так, виглядає, як справжній, – сказав Макквон і кинув монетку на пластик, ліворуч від вишикуваних рядком карт. Роззирнувся навсібіч, мабуть, видивляючись копів, тоді підморгнув цинічно усміхненій Ріонді й знову зайнявся Саллі-Джоном.
– Як тебе звуть, хлопче?
– Джон Салліван.
Макквон округлив очі і збив циліндр на друге вухо, від чого пластиковий соняшник комічно закивав і ніби вклонився.
– Знамените ім’ячко! Знаєш, кого я маю на увазі?
– Аякже. Може, і я колись стану боксером, – відповів Ес-Джей і зробив у повітрі над саморобним столиком Макквона спочатку лівий, потім правий