Серця в Атлантиді. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
коли жила в Массачусетсі. Я вам зараз покажу, дітки, як це працює. Давай на бакс, друже, чи для тебе це зажирно?
– Для такої леді, як ви, нічого не буває зажирно, – сентиментально промовив Макквон. Він вихопив долар, як тільки-но той вистромився з її сумочки. Макквон підніс його до світла, пильно вивчив холодним поглядом і поклав ліворуч від карт.
– Виглядає, як справжній, – зауважив він. – Зіграємо, дорогенька? Як тебе звуть?
– Питаєш як? Ніхто й ніяк, – кинула Ріонда.
– Рі, тобі не здається, що… – почала була Аніта Джербер.
– Я ж сказала, що знаю, в чому хитрість, – відмахнулася Ріонда. – Перемішуй, мій друже.
– Без зволікання, – згодився Макквон. Три червоні карти замиготіли в його руках. – Вгору-вниз, покрутись. Туди-сюди – дивись куди.
Нарешті вони знову рядком лягли на місце. Вражений Боббі побачив, що кутики відігнуті в усіх трьох карт.
Легка усмішка злетіла з губ Ріонди. Вона перевела погляд з маленького ряду карт на Макквона, потім знову на карти, нарешті на доларову банкноту, що лежала збоку і ледь тріпотіла на легенькому морському бризі. Потім знову глянула на Макквона.
– Що, розвів мене, любий друже? – озвалася Ріонда.
– Ні, я змагався з вами, – заперечив Макквон. – То що скажете?
– Думаю, скажу, що це був хороший долар, який нікому не заважав, і мені справді боляче з ним розлучатися, – відповіла Ріонда і показала на середню карту.
Макквон перевернув карту, що виявилася королем. Банкнота зникла в його кишені. Цього разу дама виявилася ліворуч. Макквон, багатший на долар і двадцять п’ять центів, посміхнувся компанії з Гарвіча. Пластикова квітка на його циліндрі погойдувалася від солоного вітерцю.
– Хто наступний? Хто хоче позмагатися: ваші очі проти моїх рук?
– Думаю, ми всі вже поза грою, – промовила місіс Джербер, ледь усміхнувшись чоловікові за столиком і поклавши одну руку на плече доньці, а другу – на плече сонного сина, змушуючи їх розвернутися.
– Місіс Джербер, – покликав Боббі й на мить спробував уявити, як почувалася б мати, одружена з чоловіком, що не пропустив би жодного неповного стриту на світі, коли б побачила, як її син стоїть тут, біля імпровізованого столика містера Макквона, а вульгарно руде волосся Ренді Ґарфілда виблискує на сонці. Від цієї думки Боббі ледь посміхнувся. Що таке неповний стрит, він уже знав, і що таке флеш та фул-хауз теж. Зробив довідки. – Можна мені спробувати?
– Ох, Боббі, тобі не здається, що з нас цього досить?
Боббі засунув руку до кишені й видобув з-під серветки останні три п’ятаки.
– Це все, що в мене є, – сказав він, показуючи монетки спершу місіс Джербер, тоді Макквонові. – Вистачить?
– Синку, я грався в цю гру і за один цент, і при цьому діставав задоволення, – сказав Макквон.
Місіс Джербер зиркнула на Ріонду.
– До дідька, – сказала Ріонда і вщипнула Боббі за щоку. – На ці гроші можна тільки раз постригтися. До чорта лисого. Хай їх процвиндрить і поїдемо додому.
– Добре, Боббі, – зітхнувши, сказала місіс Джербер, –