Серця в Атлантиді. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
що Керол хоче, щоб він поцілував її ще раз, бо це був її перший справжній поцілунок, а вона не встигла відчути його як слід. Коли Керол опам’яталася, все вже було позаду. Але знати не означає передбачати майбутнє.
– Ні, це просто читання думок, – прошепотів Боббі й здригнувся всім тілом, ніби його опіки перетворилися на лід.
Обережно, Бобику… Як не будеш обережний, то звихнешся, як Тед зі своїми ницими людьми.
В далині, на міській площі, годинник почав відбивати десяту. Боббі повернув голову і глянув на годинник на столі. «Біґ-Бен» стверджував, що була лише двадцять перша п’ятдесят дві.
То й що? Просто міський годинник трохи спішить або мій трохи відстає. Подумаєш, велика біда. Пора спати.
Боббі відчував, що не зможе заснути, принаймні не зараз. Сьогодні ж був такий день: сварка з мамою, виграш від картярського штукаря, поцілунки на вершечку «Чортового колеса». І він почав поринати в приємний сон.
«Можливо, вона моя дівчина, – подумав Боббі, – можливо, вона все-таки моя дівчина».
З останнім передчасним ударом годинника, що повільно завмирав у повітрі, Боббі заснув.
V. Боббі читає газету. Рудуватий, з білою грудкою. Великий шанс для Ліз. Табір Броуд-стрит. Тривожний тиждень. Від’їзд до Провіденса
У понеділок, коли мама пішла на роботу, Боббі піднявся нагору почитати Тедові газету. Тед бачив насправді досить непогано і міг зробити це й сам, та він казав, що йому подобається слухати голос Боббі, й що це велика розкіш, коли тобі читають під час гоління. Тед, відчинивши двері, стояв у маленькій ванній і знімав піну з обличчя, а Боббі перевіряв його реакцію на заголовки з різних рубрик.
– «СУТИЧКИ У В’ЄТНАМІ ПОСИЛЮЮТЬСЯ»?
– Перед сніданком? Ні, уклінно дякую.
– «ОБОЗ ІЗ ВІЗКІВ, ЗААРЕШТОВАНИЙ МІСЦЕВИЙ МЕШКАНЕЦЬ»?
– Перший абзац, Боббі.
– Коли вчора ввечері на порозі будинку жителя Гарвіча Джона Т. Андерсона на Понд-лейн з’явилися полісмени, він пояснив, що як хобі колекціонує візки для покупок. «Він розповідав дуже цікаво, – поділився з нами Кербі Мелой з місцевого відділку, – та в нас виникли підозри, що не всі візки з колекції містера Андерсона дісталися йому чесним шляхом». Як виявилося, підозри Мелоя були небезпідставні. Понад двадцять зі щонайменше п’ятдесяти візків, які містер Андерсон тримав на задньому дворі, поцуплено з гарвіцьких супермаркетів «А & П» і «На будь-який смак». Знайшлося навіть декілька візків з крамниці «Ай-Джі-Ей», що в Стенсбері.
– Досить, – сказав Тед, сполоснувши бритву в гарячій воді й піднісши її до намиленої піною шиї. – Недолуге провінційне глузування над бідолашним клептоманом.
– Не розумію.
– Судячи з усього, містер Андерсон страждає на невроз. Іншими словами, в нього психічний розлад. Думаєш, психічні проблеми – це смішно?
– Зовсім ні. Мені шкода людей, які трохи не дружать з головою.
– Радий це чути. Я знаю людей, які зовсім не дружать з головою. І то чимало, мушу сказати. Часто вони викликають