Бути щасливіше. Сьогодні. Зараз. Завжди. Тал Бен-Шахар
Читать онлайн книгу.
рі ми шукали відповідь на питання, котре, як на мене, є питанням над питаннями: яким чином ми можемо допомогти собі та іншим – окремим особам, колективам або суспільству загалом – стати щасливішими? Ми читали статті в наукових часописах, перевіряли різноманітні ідеї та гіпотези, розповідали історії з власного життя, розчаровувались і раділи, і наприкінці року в нас з’явилося виразніше уявлення про те, чого може нас навчити психологія в прагненні щасливішого й повноціннішого життя.
Наступного року наш семінар здобув популярність. Мій наставник Філіп Стоун, який першим познайомив мене з цією сферою знань і, до того ж, був першим з професорів, який почав викладати позитивну психологію в Гарварді, порадив запропонувати лекційний курс із цієї теми. Записалося на нього триста вісімдесят студентів. Коли в кінці року ми підбивали підсумки, понад 20 % слухачів відзначило, що «вивчення цього курсу допомагає людям поліпшити якість життя». І коли я запропонував його ще раз, на нього записалося вже 855 студентів, отож курс став найвідвідуванішим у всьому університеті.
Зрештою, Вільям Джеймс – той самий, який понад сто років тому заклав основи американської психології, – не дав мені збитися на манівці, закликавши до розважливості й порадивши «оцінити вартість правди у твердій монеті емпірики». Готівкова цінність, так потрібна моїм студентам, вимірювалася не у твердій валюті, не в розмірах успіху і пошани, а в тому, що я згодом назвав «загальним еквівалентом», оскільки це і є та кінцева мета, до якої спрямовані всі інші цілі, – щастя.
І це були не просто абстрактні лекції про «хороше життя». Студенти не тільки читали статті та студіювали наукові дані з цього питання, я просив їх застосовувати пройдений матеріал на практиці. Вони писали есеї, у яких намагалися подолати свої страхи, і міркували над перевагами свого характеру, ставили перед собою амбітні цілі на найближчий тиждень і на найближче десятиліття. Я закликав їх ризикнути й спробувати знайти свою зону росту (золоту середину між зоною комфорту і зоною паніки).
Особисто я не завжди здатен був знайти цю золоту середину. Боязкий інтроверт, я почувався досить комфортно вперше, коли проводив семінар з шістьма студентами. Утім, наступного року, коли мені довелося читати лекції майже чотирьомстам студентам, це, звісно ж, вимагало від мене неабиякого напруження. А коли на третьому році моя аудиторія більш ніж подвоїлась, я не вилазив з панічної зони, надто відколи в лекційну залу наторували дорогу батьки студентів, їхні бабусі й дідусі, а потім і журналісти.
Відтоді як газети «Harvard Crimson», а відтак і «Boston Globe» прохопилися про те, якою популярністю користується мій лекційний курс, мене накрило зливою запитань, і вона не вщухла й досі. Люди відчувають, причому відчувають уже деякий час, що потрапили у вир якоїсь революції, і не можуть зрозуміти, чому так відбувається. Чим можна пояснити шалений попит на позитивну психологію в Гарварді та в інших університетських містечках коледжу? Звідки взявся цей дедалі більший інтерес до науки про щастя, який стрімко поширюється не тільки в початкових і середніх школах, а й серед дорослого населення? Чи не тому, що в наші дні люди сильніше схильні до депресії? Про що це свідчить – про переваги освіти в XXI столітті чи про недоліки західного способу життя?
Насправді наука про щастя існує не тільки в Західній півкулі, та й зародилася вона задовго до епохи постмодернізму. Люди завжди і всюди шукали ключ до щастя. Ще Платон у своїй Академії злегалізував викладання особливої науки про хороше життя, а його кращий учень, Аристотель, заснував суперницьку організацію – Ліцей – задля пропагування власного підходу до проблем особистісного розвитку. Більш ніж за сто років до Аристотеля на іншому континенті Конфуцій ходив із села в село, радячи людям, як їм стати щасливими. Жодна з великих релігій, жодна з універсальних філософських систем не обійшла стороною проблему щастя – чи то в нашому світі, чи то в потойбічному. А віднедавна полиці книжкових крамниць буквально вгинаються від книжок популярних психологів, які до того ж окупували величезну кількість конференц-зал по всьому світу – від Індії до Індіани, від Єрусалима до Джидди.
І все ж попри те, що інтерес пересічних землян і науковців до «щасливого життя» не знає кордонів ані в часі, ані в просторі, наша доба характеризується деякими аспектами, які залишаються колишнім поколінням. Ці аспекти допомагають зрозуміти, чому в нашому суспільстві такий високий попит на позитивну психологію. У Сполучених Штатах на сьогодні кількість депресій удесятеро вища, ніж це було в 60-х роках минулого століття, а середній вік настання депресії – чотирнадцять з половиною років, тоді як у 60-х він становив двадцять дев’ять з половиною років. Опитування, яке недавно проводили в американських коледжах, свідчить про те, що майже 45 % студентів «були такі пригнічені, що заледве змогли повернутися до нормального життя». Та й інші країни практично йдуть у ногу зі Сполученими Штатами. 1957 року 52 % жителів Великої Британії заявляли, що вони дуже щасливі, тоді як 2005 року таких знайшлося лише 36 % – і це попри те, що за другу половину століття свій матеріальний добробут британці потроїли. Нарівні зі швидким зростанням китайської економіки стрімко збільшується кількість дорослих і дітей, які відчувають страх і потерпають через депресію. Як заявляють