Око тигра. У пошуках скарбів. Уилбур Смит
Читать онлайн книгу.
та ви куховарите ліпше за мою сестру, – промовив Джиммі й щасливо зітхнув.
Я всміхнувся до нього, бо мав звичку пишатися своїм кулінарним мистецтвом, а юний Джеймс був справжній гурман.
Прокинувшись після півночі, я вийшов на палубу перевірити, чи все гаразд з якорями. «Танцівниця» надійно стояла на них, і я затримався, щоб помилуватися місячним сяйвом.
Над ніччю панувала глибока тиша, яку порушувало тільки м’яке шарудіння хвиль, що терлися об «Танцівницю», і далекий гуркіт прибою коло зовнішнього рифу. Буруни припливали з відкритого океану і з шаленим клекотом накочувалися на Гарматний риф. Назву цьому рифові дали влучну: його глибоке гудіння, від якого завмирало в грудях, лунало, наче салют невеликої гармати. Місяць заливав протоку мерехтливим світлом, підкреслюючи голі вершини Дідів, що біліли, наче слонова кістка. З лагуни під ними знімався нічний туман, клубочачись і звиваючись, немов душа грішника.
Зненацька я відчув шурхіт позад себе і рвучко обернувся. Ґатрі переслідував мене мовчки, ніби леопард, який вийшов на полювання. На ньому були лише жокейські шорти, тож місяць висвічував його біле, мускулясте і струнке тіло. Великий чорний пістолет сорок п’ятого калібру теліпався біля його правого стегна, на відстані витягнутої руки. Якусь мить ми витріщалися один на одного, потім я розслабився.
– Ти знаєш, чоловіче, перестань чіплятися до мене. Ти мені зовсім не до смаку, – сказав я йому, але в крові у мене вже вирував адреналін, і мій голос захрип.
– Коли настане час прибрати тебе, Флетчере, я скористаюся з цього, – промовив Ґатрі й підняв свій автоматичний пістолет. – Він справно працює, хлопче, – усміхнувся він.
Ми поснідали до сходу сонця, і я взяв свою чашку з кавою на місток, щоб випити її, поки «Танцівниця» йшла протокою вгору, до відкритого моря. Матерсон був унизу, а Ґатрі вилежувався в кріслі риболова. Джиммі стояв поруч мене й пояснював, чого хоче сьогодні.
Він був дуже схвильований і тремтів від збудження, як молодий лягавий собака, що вловив своїми ніздрями запах першої здобичі.
– Я хочу зробити кілька знімків вершин Дідів, – пояснив він. – Мені потрібен ваш ручний компас, щоб показати вам напрямок.
– Ти ліпше скажи мені, куди тобі треба, і я доправлю тебе в те місце, – запропонував я.
– Зробімо так, як хочу я, шкіпере, – уперто заявив він.
Я відчув, що не зможу стримати роздратування в голосі:
– Ну, гаразд, орле-скауте.
Він почервонів і підійшов до поручнів, навівши компас на вершини Дідів. Минуло хвилин із десять, поки він знову заговорив:
– Чи можемо ми змінити курс градусів на два, шкіпере?
– Звичайно, можемо, – усміхнувся я. – Але тоді ми зачепимо край Гарматного рифу і розпоремо черево «Танцівниці».
Ще дві години ми блукали навпомацки крізь лабіринт рифів, аж поки я вивів човна крізь протоку у відкрите море і розвернувся, щоб наблизитися до Гарматного рифу зі сходу.
Це було