Око тигра. У пошуках скарбів. Уилбур Смит
Читать онлайн книгу.
хижака, блискучі, але без тепла. З’ясувалося, що цей чоловік старший, ніж я припускав: мабуть, він фарбував волосся, щоб приховати сивину. Шкіра на його щоках була неприродно напнута, і я помітив шрами від пластичної операції біля самісіньких коренів волосся. Отже, він підтягав шкіру на обличчі. «Чванькуватий тип», – відзначив я подумки.
Це був старий вояк, що пройшов шлях від рядового до командних висот. Він, безперечно, був мозок компанії, а чоловік, який ішов за ним, – її м’язами. Хтось вислав на завдання свою ударну команду, і я раптом зрозумів, чому мої перші клієнти відмовилися від своєї черги.
Телефонний дзвінок, а потім і візит цих двох людей міг будь-кого відохотити ловити марліна. Але з переляку їхні попередники, мабуть, завдали собі чималих збитків, поступившись своїм незаперечним правом.
– Містере Матерсон? Підіймайтеся на борт, – промовив я, анітрохи не сумніваючись, що вони найняли мого човна не для рибної ловлі, одначе поклав собі й знаку не подавати про це, аж поки зрозумію, чого від них можна сподіватися, а тоді запізніло додав: – Сер.
Мускулястий чолов’яга стрибнув униз, на палубу, приземлившись м’яко, наче кіт, і я побачив, як згорнутий на його руці плащ важко гойднувся: мабуть, у кишені лежало щось масивне. Він обернувся до нас, випнувши щелепу, й усіх перебіг очима.
Анджело зблиснув подобою своєї знаменитої усмішки й козирнув:
– Ласкаво просимо, сер.
Похмуре обличчя Чаббі на мить проясніло, і він промурмотів щось схоже на лайку, але це теж було, певно, теплим привітанням. Мускулястий чоловік не звернув на нас жодної уваги й обернувся, щоб допомогти Матерсонові спуститися на палубу. Якийсь час той стояв і чекав, поки його охоронець оглядав салон «Танцівниці». Нарешті Матерсон зайшов досередини, і я рушив за ним.
Наша вітальня розкішно вмебльована – не менш як на сто двадцять п’ять тисяч зелених. Кондиціонер пом’якшив тут уранішню спеку, і Матерсон зітхнув з полегкістю. Він знову втер собі обличчя, вмостившись в одному з м’яких крісел.
– Це Майк Ґатрі, – відрекомендував він свого супутника, який сновигав по салону з погрозливим, суворим виразом обличчя, зазирав у всі закутки й відчиняв двері, вочевидь намагаючись догодити своєму зверхникові.
– Приємно познайомитися, містере Ґатрі, – сказав я, всміхаючись з усією своєю хлоп’ячою чарівністю, але той лише махнув рукою й навіть не глянув на мене.
– Хочете випити, джентльмени? – запитав я, відчиняючи буфет з напоями.
Обидва налили собі кока-коли, проте мені кортіло випити чогось міцного, щоб відійти від шоку та похмілля. Перший ковток холодного пива повернув мене до життя.
– Отже, джентльмени, я можу запропонувати вам цікаве морське полювання. Лише вчора я зловив чудовий екземпляр, і все свідчить про те, що на нас чекає великий успіх…
Майк Ґатрі ступив до мене й пильно подивився в моє обличчя. Він мав зелені очі з брунатними цятками, схожі на домотканий твід.
– Здається, я