Око тигра. У пошуках скарбів. Уилбур Смит
Читать онлайн книгу.
пливли білі лебеді, мої партнери розплатилися зі мною. Менні Резнік перевів на мій таємний рахунок сто п’ятдесят тисяч фунтів і приязно засміявся:
– Ти повернешся, Гаррі, – ти відчув смак крові й неодмінно повернешся. Добре відпочинь, а тоді повертайся до мене знову, якщо придумаєш таку справу, як ця.
Проте він помилився. Я не повернувся. Я заорендував автомобіль і поїхав до Цюриха, звідки вилетів до Парижа, в Орлі. Там, у туалетній кімнаті, я зголив бороду й узяв теку з камери схову, де лежав паспорт на ім’я Гаролда Делвілла Флетчера. Потім рейсом компанії «Пан-Америкен» я добувся до Австралії, в Сідней.
«Танцівниця» коштувала мені сто двадцять п’ять тисяч фунтів стерлінгів, і я, завантаживши її каністрами з пальним, доплив до острова Сент-Мері, подолавши дві тисячі миль. У тій подорожі ми полюбили одне одного.
На Сент-Мері я купив собі двадцять п’ять акрів спокою і власними руками збудував хатину на чотири кімнати, з солом’яною стріхою та широкою верандою, що була оточена пальмами й нависала над білим пляжем. Якщо не брати до уваги тих випадків, коли мені доводилося вирушати в нічні подорожі, я більше не збивався з прямої стежки.
Було вже пізно, коли я вирвався з полону спогадів. У місячному сяйві приплив наступав на білий піщаний берег, а я, нарешті, повернувся в дім, уклався в ліжко й заснув міцним, невинним сном.
На другий день мої клієнти прибули вчасно. Чарлі Матерсон додержав своєї обіцянки. Товариство вийшло з таксі коло причалу, а я тим часом запустив обидва двигуни «Танцівниці», на носі й кормі, – і вони лагідно замурчали.
Я дивився, як наближається та компанія, зосередивши увагу на третьому її учасникові. Він був зовсім не такий, яким я сподівався його побачити. Високий і худий, з широким приязним обличчям і темним м’яким волоссям. На відміну від тих двох, обличчя й руки в нього були засмаглі, а зуби – великі й дуже білі. Мав він на собі джинсові шорти й білу сорочку. В око впадали його широкі плечі й могутні руки, тож я відразу зрозумів, хто користуватиметься спорядженням для підводного плавання.
З його плеча звисала велика зелена сумка. Хлопець ніс її напрочуд легко, хоч було видно, що вона досить важка. Він весело перемовлявся з двома своїми компаньйонами, які відповідали йому дуже коротко. Вони йшли обабіч нього, наче конвойники.
Хлопець глянув на мене, коли вони порівнялися з «Танцівницею», і я побачив, що він молодий і сповнений енергії. У ньому вгадувалося нетерпіння, збудження, неначе то був я сам, але на десять років молодший.
– Привіт, – легко й по-дружньому всміхнувся він до мене, і я побачив перед собою надзвичайно вродливого юнака.
– Привіт, – відповів я, вподобавши його з першого погляду й чудуючись, як він знайшов собі місце серед цієї вовчої зграї.
Під моєю орудою ми знялися з якоря, і з цієї нехитрої вправи я зрозумів, що хлопець – єдиний серед них, хто може давати раду невеличким суднам.
Коли ми вийшли з гавані, він і Матерсон піднялися на