Око тигра. У пошуках скарбів. Уилбур Смит
Читать онлайн книгу.
і не дай боже сунути носа в ті територіальні води. Я нізащо не пішов би туди вдень.
На північ від річки берегова охорона не така активна. Вона має там лише один патрульний човен у Зінбаллі, та коли його двигуни справні – а таке буває лише кілька днів на тиждень, – тоді його команда майже втрачає розум від міцної пальмової горілки, яку там женуть майже всі. А коли справні і двигуни, і команда, то їхній човен однаково не може набрати швидкості, більшої за п’ятнадцять вузлів, тоді як «Танцівниця» – якщо її, звісно, гарненько попросити – може розігнатися й до двадцяти двох.
Ще одна перевага полягає в тому, що я можу провести «Танцівницю» крізь лабіринт прибережних рифів та острівців навіть найтемнішої ночі, під бурхливим мусоном, а командир патрульного човна, як мені відомо, уникає таких екстравагантностей. Він і в сонячний день, за цілковитого безвітря воліє плавати лише в Зінбалльській затоці. Подейкують, що теперішній командир дуже страждає від морської хвороби і своє нинішнє призначення дістав лише тому, що його відіслали якнайдалі від столиці, де він, бувши міністром в уряді, вскочив у неприємну історію, пов’язану зі зникненням великих сум іноземної допомоги.
На мій погляд, він був ідеальною кандидатурою на цю посаду.
– Гаразд, – сказав я, обернувшись до Матерсона. – Але, боюся, те, про що ви просите, коштуватиме вам ще дві з половиною сотні доларів на день. За ризик треба платити.
– Боюся, що й справді треба, – лагідно відповів він.
Я провів «Танцівницю» недалеко від маяка на Устричному мисі.
Був ясний сонячний ранок, на чисте небо напливали хмаринки, зависаючи над кожною групою острівців і створюючи великі стовпи сліпучого білого світла.
Потужний натиск пасатів, які мчали над океаном, уривався, зустрівшись із бастіоном африканського материка. Ми йшли просто в протоку, і рідкісні пориви вітру вкривали ясно-зелені води темними брижами або здіймали на них біле шумовиння. «Танцівниця» любила такі хвилі: на них можна було стрибати й граційно крутити задком.
– Ви чогось шукаєте чи просто милуєтеся краєвидом? – запитав я, ніби мимохідь.
Джиммі вже був обернувся, щоб відповісти мені, і його сірі очі схвильовано зблиснули, тільки-но він розтулив рота.
– Просто милуємося краєвидом, – урвав його Матерсон з холодними нотками в голосі й застережливим виразом обличчя.
Джиммі відразу стулив рота.
– Я знаю ці води. Знаю тут кожен острівець, кожен риф. Я міг би допомогти вам заощадити багато часу… і трохи грошей.
– Це дуже добре з твого боку, – Матерсон подякував мені з ядучою іронією. – Проте, гадаю, ми впораємося й самі.
– Що ж, як скажете, – стенув я плечима.
Матерсон подивився на Джиммі й нахилив голову, давши зрозуміти, щоб той ішов за ним до кубрика. Вони постояли біля поручнів, де Матерсон спокійно, але твердо дорікав йому чимсь хвилини зо дві. Я побачив, що Джиммі густо почервонів: вираз на його обличчі змінився, і він по-хлоп’ячому надувся. Було зрозуміло: Матерсон прочитав йому нотацію щодо секретності та безпеки.
Коли Джиммі повернувся на