Емоційна спритність. Як почати радіти змінам і отримувати задоволення від роботи та життя. Девід Сьюзен
Читать онлайн книгу.
місця – болота, печери, Зірки смерті – і ставати на герць із тим, хто там ховається.
У сучасному житті ми часто опиняємося на краєчку власних темних місць, – вони тим більше жахають, що є в нас. Іноді в цих місцях оселяються демони; іноді – лише кілька дрібних духів по кутках. Хай там що вони становлять: серйозні травми чи якісь нелади, жах чи сум’яття, – усі вони тримають нас на гачку.
Більшість наших особистих історій не мають епічного розмаху. Мало хто може запропонувати щось із того для Голлівуду, навіть на модний трилер. На щастя, у більшості людей нема репресованих спогадів про те, скажімо, як бабуся порубала дідуся на кавалки, підрум’янила їх і подала до столу. Наші приховані демони – залишки звичайнісінької й майже універсальної ненадійності, непевності в собі й страху перед невдачею. Може, вам досі допікає, що сестра фліртувала в школі з вашими хлопцями. Може, вам здається, що новий начальник вас недооцінює. Це навіть не сюжет для сльозливого епізоду в шоу Опри. Але цього може бути достатньо, щоб піймати вас на гачок і змусити поводитися так, як вам не пасує.
А чи не можна послати когось зі світловою шаблею, щоб винищити поганих хлопців і висадити в повітря Зірку смерті?
Ні. У цій галактиці це так не працює.
Дивно, але прикладом того, що спрацьовує, принаймні метафорично, є справжній фільм жахів «Бабадук». У ньому матір-одиначку мучить тінь-монстр, який з’явився із синової читанки. Стає зрозуміло, що монстр представляє її почуття материнства і нехіть до сина, відколи її чоловік загинув, везучи її на автівці народжувати до шпиталю. Тож монстр представляє і її горе.
Зрештою (увага: сюжетний поворот!) вона позбавляє влади цей великий лячний жмуток небажаних емоцій, не просто протистоїть, а дозволяє Бабадуку жити в підвалі, де вона годує й доглядає його. Тобто вона навчається гамувати й пристосовувати його і не дозволяє диктувати, як їй жити. Здавалося б, це дивний кінець фільму: хіба не мусила б героїня здолати монстра? Але якщо ви розумієте, що таке емоції, то побачите, що це прекрасне, досконале розв’язання.
Як і подорож кожного героя, наш рух до кращого життя починається з виокремлення. Але це не означає, що ми мусимо відразу винищити до ноги всіх демонів, бабадуків, дрібних духів, що нам допікають. Це означає, що ми повинні їм протистояти, примиритися, знайти чесний і відкритий спосіб жити з ними. Коли ми, все знаючи й приймаючи, виокремимось, знайдемо себе, демони відійдуть. Просто не відвертаючись від лячних речей і називаючи їх, ми позбавляємо їх сили. Ми закінчуємо перетягування канату й кидаємо його.
Десятиліття психологічних досліджень засвідчують, що наше життєве утамування перед лицем турбот, жалю і смутку залежить не від кількості чи інтенсивності цих епізодів, а від того, як ми даємо їм раду: будемо ми ботлерами або брудерами, дозволимо їм керувати нашою поведінкою чи виокремимо їх співчутливо, не відкидаючи невдачі, жаль, кепську зачіску.
Виокремлення – це не героїчне демонстрування волі,