Емоційна спритність. Як почати радіти змінам і отримувати задоволення від роботи та життя. Девід Сьюзен
Читать онлайн книгу.
долучається ще й orbicularis oculi?) Хто піддає сумніву поверхову істину, якщо все так добре? Тож щасливець іде вперед і ставить свій підпис під документом.
Парадокс щастя полягає в тому, що свідома боротьба за нього абсолютно несумісна з природою самого щастя. Справжнє щастя приходить унаслідок самодостатньої діяльності, а не внаслідок зовнішньої причини, навіть коли остання, здавалося б, настільки милостива, як бажання бути щасливим.
Поривання до щастя тягне за собою очікування, що підтверджує приказку: очікування – це почуття образи, яке чекає свого часу. Ось чому загальні й сімейні свята часто спричиняють розчарування, якщо не тяжку депресію. А от наші сподівання такі високі, що вони просто не можуть не справдитися.
В одному досліді учасникам роздали фальшиву газетну статтю[51], у якій вихваляли переваги щастя, а контрольна група читала статтю, у котрій про щастя не згадували. Обидві групи переглядали рандомізовані кліпи – і щасливі, і сумні. Учасники, яким запропонували оцінити щастя після прочитання статті, вийшли після перегляду «щасливого фільму», почуваючись менш щасливими, ніж контрольна група, яка дивилася той самий фільм. Пов’язування зі щастям дуже високих цінностей підвищило їхні очікування того, як все «має бути», що підготувало їх до розчарування.
В іншому досліді учасникам запропонували прослухати «Весну священну» Стравинського[52], твір настільки неблагозвучний і сповнений дисонансів, що під час його першого виконання 1913 року зчинився скандал. Деяким учасникам загадали «намагатися почуватися якомога щасливішими» під час слухання музики. По всьому вони оцінювали себе як менш щасливих за контрольну групу, яка ставила смайлики.
Агресивне поривання до щастя[53] веде також до ізоляції. Ще в одному досліді доведено: що вище учасники оцінювали щастя у своєму переліку цілей і мети, то більше вони вважали себе самотніми під час щоденного оцінювання.
Щастя варіює залежно від культури, яка створює можливості для нього в хибний спосіб. У Північній Америці щастя визначають за рівнем особистої реалізації (включаючи приємність), а в Східній Азії щастя асоціюється із суспільною гармонією. Американці китайського роду віддають перевагу задоволенню, а американці з європейським корінням – заохоченню.
Японську культуру будували на основі лояльності у зв’язку з провиною, а американська втілює такі соціально не пов’язані емоції, як гордість або гнів. Щастя в конкретній культурі залежить[54] чималою мірою від того, наскільки поняття про нього синхронізується з визначенням щастя в цій культурі.
Тобто переслідування щастя може бути таким же згубним, як і дії ботлера і брудера, розглянуті вище. Усі ці механізми подолання спричинені дискомфортом від «негативних» емоцій й нашого небажання терпіти щось, що навіть віддалено асоціюється з темним боком.
Поганий
Mauss, I. B., Tamir, M., Anderson, C. L., & Savino, N. S. (2011). Can seeking happiness make people unhappy? Paradoxical effects of valuing happiness. Emotion, 11 (4), 807–815.
Schooler, J. W., Ariely, D., & Loewenstein, G. (2003). The pursuit and assessment of happiness may be self-defeating. In I. Brocas & J. D. Carrillo (Eds.), The psychology of economic decisions, 1: Rationality and well-being (pp. 41–70). New York: Oxford University Press.
Mauss, I., Savino, N., Anderson, C., Weisbuch, M., Tamir, M., & Laudenslager, M. (2012). The pursuit of happiness can be lonely. Emotion, 12 (5), 908–912.
Gruber, J., Mauss, I., & Tamir, M. (2011). A dark side of happiness? How, when, and why happiness is not always good. Perspectives on Psychological Science, 6 (3), 222–233.
Настрій – це емоції, що тривають довший час, вони не миттєві.