Архе: Монолог, який усе ще триває. Любко Дереш
Читать онлайн книгу.
Може, допомогти тобі? – турботливо поцікавився Буба.
Терезка заперечливо мотнула головою, міцно зажмурила, потім розслабила очі й стиснула пальцями гумовий резервуар на піпетці. З кінчика потекло, і в очах стало
МОКРО
Без пауз відміряла декілька крапель у друге око. Втягнула носом сльози й швидко почала обертати очима за годинниковою стрілкою.
С-С-С-С-ЧОРТАЛЕМЕНЕПЕЧЕ
Ще раз ліве око.
І знову в праве. Хутко засмоктавши піпеткою ще, вона докрапала необхідну кількість. Знову завертіла очима.
ПЕЧЕ АЙ ПЕЧЕ ПЕЧЕ МЕНЕ ПЕЧЕ МЕНЕ ПЕЧЕ
Терезка закліпала. З очей порснули сльози, і Терезка застогнала. Пекло все сильніше (пече пече пече). Пальці дрібно задрижали. Долонями вона обережно втерла сльози. Злякалася, як би не виплакати всю «плазму». Щось відбувалося.
– АЙ, МЕНЕ ПЕЧЕ! ЛЮДИ, ЧУЄТЕ, МЕНЕ ПЕЧЕ!!! – почувся розпачливий клич Буби. Терезка закусила губу й теж застогнала. Очі спалахнули білим перцем, а в голові все так перемакітрилося, що вона вже не знала, де право, ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ де ліво. Очниці вибухали щораз потужнішими порціями киплячої білиЗНИ.
(ШО ЗІ МНОЮРОБИТЬСЯ )
Терезка застогнала, відчуття жару в очах стало непереборним, ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ вона танула в білих озерах полум’я в очницях, очниці розбухали, їхні краї віддалялися десь за обрій, стали завбільшки з два кратери на Місяці, боже, які в неї тепер велетенські очниці, о боже, ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ а очі які, та я просто не вірю, я ж у них і впасти можу, гей, обережно, тільки б не втратити рівновагу, а то ще полечу вниз головою вони завбільшки з атомну станцію! та що там – два велетенські розпечені Сонця дві зірки одна дірка на два кінці
– Я БАЧУ!!! БОГ ТИ МІЙ! Я БАЧУ! – хрипить вона й знає: ЯКЩО ЗАРАЗ НЕ РОЗПЛЮЩИТЬ ОЧІ, ОЧІ РОЗПЛЮЩАТЬ ЇЇ. Неймовірно, але ноги продовжують відчувати асфальт, вуха – чути цвіркунів, а тіло продовжує БАЧИТИ. Терезка робить зусилля над повіками, і нею спалахує відчуття, наче вона не просто розкрила очі, вона вибила їх, наче віконниці, вилупила навстіж із такою силою, що повіки не витримують і шматуються в клоччя, розлітаються разом із цілим тілом, друться й шматками зникають у
Терезка пробує кліпнути, але не може знайти, де це – повіки. Її переповнює Я БАЧУ. Вона дивиться впритул на літери, з яких складається це відчуття, вона бачить я, бачить б, а, також ч і у. Вона переводить погляд на себе. Спочатку вона бачить загадкові сяючі кореневища, іскристе павутиння, задимлене дзеркальною імлою літер. Шаруваті маси темряви вовтузяться в калюжах світла, шшшшшш очі вхоплюють фокус, і вона з болючою різкістю видить
Я літери, видить вона у дзеркальних струминах диму й починає реготати. Я – погляд.
– Ти чуєш мене? – питає зовсім поруч Антон, і вона киває. Чути, як стогне Буба. Не по-живому виразно вона ВИДИТЬ усе, що відбувається.
– Що