Архе: Монолог, який усе ще триває. Любко Дереш
Читать онлайн книгу.
тільки під замовлення роблять. Це ж на бромі. Гривень на сорок потягне. Елітний… Ну, то як? – торгашеві краплинами не терпілося скинути речові докази. – Будеш брати, нє?
– Один флакончик… Ой, нє, два флакони, ше один для Олі та Юлі, – хлопчина вказав вухом на двері, за якими сиділа ранкова тусня жужок. – О, слухай, а як їх крапати? Слухай, а може, давай заприятелюємо? Мене от Бубою звати, а тебе?
– Антон.
– О, Антон! Антон… гм… Чекай-чекай… то ти, може, Бронкса знаєш? Коля його звати. Колян мій друг, також «архе» колись на вулиці талкав. Знаєш? Таке волосся довге, от десь доци. Русяве таке… У чорній футболці з рибою такою. Не знаєш?
– Нє.
– А Курсанта мусиш знати. Льолік Курсант – це ж найолдовіший видець, він мій друг! Льолік досі «плазму» крапає, уявляєш?! Ну, так знаєш Льоліка? – Буба посміхнувся ширше: – Та-а-а… Курсант у тих ділах грицаний-перегрицаний [10]. Хто-хто, а Курсант – так той в натурі щурить по сутанах [11]. Він мій друг, спитаєшся, чи він Бубу пам’ятає…
– Курсант минулого місяця загинув…
– Ага. ОЙ, СПРАВДІ?! Та ти шо!.. От чорт. Ну, та й архе з ним. Послухай, Антоне, шо я радив би тобі: давай разом підемо десь на Високий Замок і крапнемо собі по двадцяточці, як ти на таке дивишся?… Чи ти, може, зайнятий?
– У мене ше справи з оцією дівчиною. До слова, ти хто? – спитав Антон у Терезки.
Температура знизала плечима. Удала, що ніяковіє.
– Мені теж флакон, – сказала вона й простягла купюру горе-баризі.
Антон сховав гроші, а з сумки видобув дві пластмасові пляшечки з-під заводських крапель, халтурно запаяні на газовому пальникові. Корок пляшечки був обладнаний спеціальною піпеткою.
Терезка відчула, як перед животом ворухнулося щось живе. Передчуття забави.
– Слухай, – сказав Антон. – Ти ще також не крапала? Йдемо тоді вже втрьох!
– Серйозно, давай! – загорівся Буба.
Терезка змовчала, подумки оцінюючи Антона. Зокрема, чи в силах той скомпенсувати нав’язливу присутність Буби, вічного знайомого всіх знайомих. Історії, які вона чула, радили вперше крапатись «архе» під наглядом досвідченого плазматика.
Терезка поборола гнітюче відчуття, наче її змусили погодитись, і мовчки приєдналась до ентузіастів.
Антон і Буба йшли попереду, Терезка крокувала за ними. У Буби рот не закривався ні на мить: він сотав свої спекуляції і час від часу вимушував Антона погоджуватись і доповнювати висловлені припущення реальними фактами.
– А от скажи, Антоне, як це – перший раз крапати очі? Пече? – запитував Буба. – Бо я чув, шо це просто нестерпно.
– Так є. Перший раз – дуже сильно, – вже трохи втомлено відповідав Антон. – Очі аж горять. У мене перший раз був такий малімон [12], ніби очі стали завбільшки з два сонця. Такі ж розпечені. Можеш собі таке уявити?
Буба захоплено, аж недовірливо, кивав головою.
– Подумати тільки! Два сонця! Нє, ти чуєш?… Як там тебе? – Буба озирнувся через плече до Терезки. – Давай, може, познайомимося?
– Тереза, – буркнула вона.
– Буба, –
Грицаний – бувалий, стріляний, олдовий. Від прізвища першої львівської дівчини-археманки (за:
Щурити по сутанах – орієнтуватися у всіх змінах всередині певної субкультури, відчувати найтонші, капілярні перетікання емоцій в компанії в результаті закрапування «плазми». Див. також:
Малімони (причандали) – полісемантична формація, асоціативно близька як із лексемою «глюк» (у значенні перцептивної облуди), так із вичерпалим себе в українському ідейному полі терміном «ізмєна» в його онтологічному тлумаченні (а саме: циркуляція ідей, несподівана експлозія емоцій тощо). Категоріальна та субстанційна приналежність причандалів (малімонів) аморфна, однак асоціативно там однозначно має місце причина, чехарда, малина, лимони, анемони і, можливо, амоніти-белемінти. Себто весь комплекс ідей, які виражають ґєдз (див.