---

Скачать книгу

---

самим завадивши встановленню особи. Так можна і лице спотворити, до речі. Але їх викинули, як непотріб, – він затягнувся, скосував на Віхуру, налив ще по чарці. – Це може означати тільки одне, панове. В кишенях Яблонського вбивця шукав дещо цінніше і напевне знайшов.

      – Наприклад?

      – Гроші.

      – Банально.

      – Тим не менше. Ви досвідчена людина, пане Томаш. Знаєте – часом людей позбавляють життя за пару корон. А в жертви явно було при собі більше.

      – Пан Лінецький згадував гаманець із крокодилячої шкіри. Вбитий хвалився ним.

      – О, бачте. Він сам по собі чимало коштує.

      – Ніхто не вбиває за гаманець без грошей.

      – Ми не знаємо, скільки офіцер мав учора з собою.

      – Іменний револьвер, – мовив раптом поліцейський, потому одним ковтком спорожнивши чарку.

      – Як? – Клим подався вперед.

      – Тіло впізнав товариш убитого, теж офіцер, легіонер. Рафал Лінецький, він ще напередодні заявив про зникнення пана капітана.

      – Що?

      У пана Томаша розв’язався язик, він почав говорити цікаві речі.

      – Коли бути точним, пан Рафал прийшов зранку. Був дуже стурбований, що не дочекався свого друга пана Юліуша, вони домовились зустрітися в салоні однієї світської дами. Яблонський, зі слів Лінецького, був душею компанії. Ніколи не пропускав збіговиськ. А коли вранці він не відчинив, тут друзі й сполошилися. Йому показали невпізнані трупи, впізнав. Відразу дав свідчення.

      – Отак просто заявив – капітан носив із собою зброю?

      – Чого соромитись! Наган отримав за хоробрість. Можна сказати, як додаток до медалі.

      Клим замислено потер перенісся.

      – Знаєте, я не військовий. Людина цивільна від маківки до п’яток, у Росії до перевороту таких іменували шпаками, презирливо.

      – До чого це?

      – Погано знаюся на військових нагородах. Хіба до всякої додається іменна зброя?

      Пан Томаш глянув на Віхуру, зітхнув.

– Я так само не великий знавець. Кажу почуте від пана Лінецького. Капітан Яблонський, з його слів, минулого року послужив у ландверському полку.[18] Здається, Німецької південної армії.[19] Брав участь у боях, був поранений, за це відзначений медаллю «За хоробрість».[20]

      – Попри свою необізнаність, знаю – це вища нагорода для нижніх чинів.

      – Дивно, – гмикнув пан Томаш. – Я запитав пана Рафала те саме. Ми з вами можемо мислити в одному напрямку, пане Кошовий.

      – Відповідь якою була?

      – Колега пана Яблонського наполягає: саме цю медаль вбитий за життя цінував найбільше. Бо поважніші ордени мав. А ця медаль… Як би сказати…

      – Підкажу. Таке собі підтвердження власної хоробрості. Хіба ні?

      Іронію приховати не вдалося.

      – Пащекуєте, пане Кошовий. Але воно так є. Й потім, ви дійсно обізнані менше за мене. Вже рік, як ця медаль має золоті та срібні вензелі. Це означає: нею можуть бути нагороджені офіцери.

      – Чудово. Який вензель мав пан Яблонський?

      – Золотий, – коротко відповів пан Томаш. –

---

Скачать книгу