Офіцер із Стрийського парку. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
для нього й проданий дев’ять років тому Єжи Тимою. Відтоді зброя не раз ставала в пригоді, хай стріляти в людину Клим так і не навчився. Цей бар’єр єдиний лишився неподоланий, бо вдарити когось в лице міг і досить часто практикував. Ще до арешту, в Києві, ходив у спортивний клуб та брав уроки боксу. Згодом боксування знадобилося під час різних ризикованих пригод, і адвокат при потребі пускав кулаки в хід, не вагаючись. За весь час свого життя у Львові він то відновлював тренування, то через різні обставини забував про спорт. Але роки війни мобілізували зсередини, тож Кошовий тепер завжди відчував себе в тонусі, готовим до бою.
Ситуація вимагала, аби поруч був утаємничений у справу свідок. Тож після короткої внутрішньої боротьби Клим усе ж вирішив прихопити Шацького. Якщо дійде до сутички, користі від дантиста не буде. Проте Йозефу не звикати, в подібних пригодах він бував із Кошовим не раз. До всього, «Під вошею» його добре знали, він там ні з ким не сварився, тож був благенький, але шанс використати його, як арбітра. Або Шацький може відступити й привести допомогу. Того ж Арсенича, стрілецький сотник має до мешканців «Під вошею» давні рахунки.
Його та інших особливо й просити не треба.
…Два роки тому, шукаючи вбивцю стрільця Ладного, його побратима, Кошовий мусив звернутися по допомогу до Тими. Новообраний злодійський король був єдиний із Климових знайомих, хто міг за кроткий час знайти в місті потрібну йому особу, близького поплічника російського шпигуна. Але часу на вмовляння Кошовий не мав, і втрутився Арсенич, з усією порямотою військового захопивши Тиму в полон. Тому довелося не приставати на пропозицію, не торгуватися, а виконувати наказ. Він почував себе приниженим, заявив – ніколи не пробачить, а стрільцеві свербіло дізнатися, як саме злодій зводитиме з ним рахунки. Взаємна неприязнь лишилася досі…
Як і передбачалося, Йозеф зрадів й відразу заметушився, вдягаючи пальто та намагаючись при цьому виконати добровільно взяту на себе роль особистого Климового секретаря.
– Пане Кошовий, пане Кошовий, до вас тут приходили люди! Ось, я записав їхні потреби! А дехто, бачите, сам лишав записки!
– Та не до них зараз, Шацький! – відмахнувся той. – Перекурю й рушаємо. Як повернуся, тоді все розберу. Не думаю, що там є щось важливіше за цю нашу справу.
– Нашу! – дантист гордо випнув худі груди. – Маю за честь бути довіреною особою. Хоч мене, жида, оці всі ваші чвари найменше стосуються.
– Отут ви не праві, – зауважив Клим, розкурюючи цигарку. – Забули хіба: від будь-яких катаклізмів першими страждають євреї. Хоч справді не маєте стосунку до жодного з них.
– Так, так, – закивав Йозеф, цмокаючи при цьому губами. – Ми лише потерпіла сторона за всяких заворушень.
– І наше з вами завдання – спробувати уникнути одного з таких.
– Йой, пане Кошовий, аби ж то вийшло, аби ж вдалося! Але ж вам завжди вдаються подібні справи. Маєте талант, і не сперечайтеся.
– Хто б заперечував.
Якби годину тому він не випив би з поліцейськими, колишнім та чинним, думав би довше й прийняв би виваженіше рішення. Принаймні краще