Ранок після буремної ночі видався сонячним, навіть урочистим. Прозорий купол неба вражав чистою бірюзою, яку не наважувалась порушити бодай дрібна хмарина. Сонце, яке палало на сході світовою пожежею, позолотило маківки церкви Святої Покрови, додало свіжих кольорів квітнику навпроти й почало швидко випалювати росу на пожовклій траві майдану. Приземкуваті курені з викладеними дерниною дахами ще відкидали похилі тіні, але з димарів курінних кабиць21 у небо потяглись перші несміливі пасма диму. Там кашовари розпочинали готувати сніданок. Прості, але поживні страви. Булькав у казанах куліш, шкварчало на великих пательнях сало, перетворюючись на хрусткі шкварки, а у вуглях перегорілих вогнищ доходили коржі-загреби, що їх за звичаєм пекли прямо під шаром попелу.

      На фортечних вежах настав час зміни караулів. Утомлені нічним чергуванням запорожці, чиї очі вглядались у ніч у пошуках непроханих гостей, тепер йшли відпочивати. Залишали оборонні споруди козацької столиці новій зміні захисників. Помітним був рух і біля будинків січової старшини. Там бігали джури, юрмились козаки. Деякі, виконуючи накази кошового, виставляли в ряд вози. Утворювали з них підвищення і встеляли його перськими дорогими килимами. Кілька козаків під командою військового довбиша22 виносили на світ Божий мідні тулумбаси23, установлювали їх неподалік від імпровізованого помосту. Готувалась військова рада, і Семен Паливода знав причину її підготовки. Проте ці заходи