Даремно, пісне! Щез твій чар —

      Втишати серця біль!

      Не вирне сонце вже з-за хмар!

      Пропала яр! Пропала яр!

      На душу впала цвіль.

      Даремно, пісне! Тихо будь!

      Не сип ще мук до мук!

      Без тебе туга тисне грудь, —

      Та ти в ту ж путь, та ти в ту ж путь

      Несеш жалібний згук.

      Даремний спів! В акордах слів

      Не виллю своїх скрут.

      Як мовчки я терпів, болів,

      Так мовчки впаду без жалів

      В нірвани[37] темний кут.

      «Самовбійство – се трусість,

      Се втека з борні,

      Ошуканськая кріда», —

      Так скажуть мені.

      Ах, панове! Про трусість

      Мовчіть ви мені!

      Чи ви нюхали порох

      В життєвій війні?

      Чи ви лоб свій розбили

      О дійсности мур?

      Чи вам звісно, як смачно

      На гаках тортур?

      «Самовбійство – се прогріх,

      Безправ’я і злість…»

      Най вам слово Христове

      На се відповість.

      Як Христос по землі ще

      Навчати ходив,

      То зустрів чоловіка,

      Що в шабас робив.

      «Як же можна! Се прогріх!» —

      Обурився хтось,

      Та робітнику строго

      Промовив Христос:

      «Коли знаєш, що чиниш —

      Блаженний єси;

      А не знаєш, що чиниш —

      Проклятий єси.

      Коли знаєш, що чиниш —

      Закон твій – ти сам;

      А не знаєш, що чиниш —

      Закон є твій пан»[38].

      Для знающих знання їх

      Найвищий закон;

      Незнающі в законі

      Най гнуться карком.

      Чи я знаю, чи чиню,

      Се знаю лиш я —

      І такий, що мене зна

      Ще ліпше, ніж я.

      День і ніч сердитий вітер

      б’єсь о дому мого ріг,

      наче пес голодний, виє

      і валить прохожих з ніг.

      День і ніч дощі холодні

      б’ють о вікна, цяпотять,

      ринви грають, шиби плачуть,

      утишиться не хотять.

      Олов’яні сірі хмари

      небозвід весь залягли,

      і лежать, і ремиґають,

      наче ситії воли.

      Дармо вітер б’є їх, гонить:

      «Гей, ти, сивий, половий!» —

      «Нам тут добре,