Що щастя? Се ж ілюзія,

      Се привид, тінь, омана…

      О ти, ілюзіє моя,

      Зрадлива і кохана!

      Кринице радощів, чуття

      Ти чарочко хрустальна!

      Омано дум, мого життя

      Ти помилко фатальна!

      Я хтів зловить тебе, ось-ось,

      Та враз опали крила:

      З тобою жить не довелось,

      Без тебе жить несила.

      З тобою жить – важка лежить

      Завада поміж нами;

      Без тебе жить – весь вік тужить

      І днями, і ночами.

      Нехай ти тінь, що гине десь,

      Мана, луда – одначе

      Чому ж без тебе серце рвесь,

      Душа болить і плаче?

      Нехай ти тінь, мана, дім з карт

      І мрія молодеча,

      Без тебе жить – безглуздий жарт,

      І світ весь – порожнеча.

      Як той Шлеміль[33], що стратив тінь,

      Ходжу я, мов заклятий,

      Весь світ не годен заповнить

      Мені твоєї страти.

      Як не бачу тебе,

      Кожда хвиля – тяга безконечна;

      Як побачу тебе,

      Відновляється рана сердечна.

      Як не бачу тебе,

      То довкола і зимно, і темно;

      Як побачу тебе,

      Запече щось у серці страшенно.

      Щоб побачить тебе,

      Мов несуть мене ангельські руки;

      Як побачу тебе,

      Геть мов гонять пекельнії муки.

      Ні без тебе нема,

      Ні близ тебе спокою, мій світе!

      І земля не прийма,

      Ох, і небо навіки закрите.

      Як почуєш вночі край свойого вікна,

      Що щось плаче і хлипає важко,

      Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.

      Не дивися в той бік, моя пташко!

      Се не та сирота, що без мами блука,

      Не голодний жебрак, моя зірко;

      Се розпука моя, невтишима тоска,

      Се любов моя плаче так гірко.

      Хоч ти не будеш цвіткою цвісти,

      Левкоєю пахучо-золотою,

      Хоч ти пішла серед юрби плисти

      У океан щоденщини й застою,

      То все ж для мене ясна, чиста