Знов кличеш ти мене, моя богине,

      В непроходимі нетрі тих часів,

      Де правда родиться і правда гине

      І де луна ігровище бісів.

      У світ краси й гидоти, в море сине,

      В аркани злуд, у тайники лісів,

      В вир пристрастей, в огонь, що ввік не стине,

      І в заколот небесних поясів.

      Нехай і так! Підем, моя ти люба!

      Скуштуємо ще раз утіх земних

      І зирнемо в той вир, де всьому згуба.

      Ще раз пройдем по сховищах тісних,

      Де жах і жаль, і мрії, й дійсність груба,

      І втомимось, і заснемо по них.

      Не слід усякого любити без розбору.

      Як добрі щепи садівник плекає?

      Так, що всі зайві парості втинає,

      Щоб добрі соки йшли все вгору, вгору.

      Господь сказав: «Яка тобі заслуга,

      Коли кохаєш свого брата, друга?

      А ви любіте своїх ворогів!»

      Подумай добре, що Господь велів!

      Не мовив: «Моїх ворогів любіте!»

      Отсе, брати, ви добре розумійте,

      Що ворог Божий, ворог правди й волі

      Не варт любови вашої ніколи.

      Немає друга понад мудрість,

      Ні ворога над глупоту,

      Так, як нема любови в світі

      Над матірню любов святу.

      Не ділиш мудрости з братами,

      Її злодії не вкрадуть,

      Її не згубиш по дорозі,

      Вона свобідна серед пут.

      Вона маґнет посеред моря,

      Найкращий скарб, безцінний дар,

      Огнище тепле в студінь горя,

      Холодна тінь у страстей сквар.

      Без неї все життя пустиня,

      Так, як пустий без друга шлях,

      І як твій дім пустий без сина,

      І як пустий дурного страх.

      Хто в першій життя четвертині

      Знання не здобув,

      А в другій життя четвертині

      Майна не здобув,

      А