Обрубане дерево знов зеленіє,

      І місяць із серпа знов повний стає;

      Се бачачи, чесні, не тратьте надії,

      Хоч доля гнівная вас гонить і б’є.

      Не цурається правди мудрець,

      Хоч вона й з уст дитинячих буде, —

      Так як в ніч, коли сонце зайшло,

      Каганця не цураються люде.

      Добру науку приймай, хоч її і від простого чуєш;

      Злої ж на ум не бери, хоч би й святий говорив.

      Хто має мудрість, а з неї

      Ближнім не хоче вділити,

      Той має скарб многоцінний,

      В міх шкуратяний зашитий.

      Мудрість захована,

      Золото в скритку —

      Однаковісінько

      Суть без пожитку.

      Дурний, хто, помилок лякаючись,

      Не сміє братися до діла, —

      Так, як би я не їв, лякаючись,

      Щоб кришка в голосницю не влетіла.

      Не пливе супроти вітру

      Запах цвітів і кадила, —

      Але йде по всіх усюдах

      Добра слава, добрі діла.

      Навіть той, хто в призначення вірить,

      Все ж трудитися мусить постійно:

      Адже ж бачиш і сам, що без труду

      Не горить і сухеє поліно.

      Не звикай утертими стежками

      Йти за другим сліпо, як у дим,

      Бо як стануть пастухи вовками,

      Треба вівцям пастися й самим.

      Бережи маєток про чорну годину,

      Та віддай маєток за вірну дружину;

      А себе довічно бережи без впину;

      Та віддай майно, і жінку, й себе за Вкраїну.

      Гість, дитя, і цар, і жінка

      Мають всі один звичай:

      Є що чи нема – байдуже,

      Їм усе лиш дай та дай.

      Хто духом низький, не мішайся там,

      Де є високих трони;

      Та ж чобота ніхто не надіва

      Замість корони.

      Та й глупі ж ті багатирі,

      Що люблять спать на подушках!

      Я спав лиш на однім пері,

      І твердо так було, що страх!

      Щасливий той багач подвійно:

      Піч повна дров, огонь горить, гогоче;

      А в мене лиш одно поліно,

      Та й те горіть не хоче.

      Отрута є зле вивчена наука,

      Отрута є нестравлена їда;

      Для бідних трута – взаїмна порука,

      Старому трута – жінка молода.

      Скупий – не пан своїх засіків повних,

      А сторож, і приставник, і невольник.

      Книги – морська глибина:

      Хто в них пірне аж до дна,

      Той, хоч і труду мав досить,

      Дивнії перли виносить.

      Хто власного ума не має,

      То