Лихвар і п’яниця —

      Се два побратими:

      Сам чорт побратимство

      Зв’язав поміж ними.

      На двоє сотворено Богом вино:

      Розумним на радість, на згубу дурному;

      Багатство – на двоє теж дане воно:

      На добро милосердним, на згубу скупому.

      Як від лютого татарина,

      Що шаблюкою маха,

      Всі тікають безоружнії,

      Так тікай ти від гріха.

      Хто з всіми добрий хоче буть,

      Той швидко втратить добрий путь.

      Не може при добрі той жить,

      Хто хоче злу й добру служить.

      Бо хтівши догодить обом,

      Він швидко стане зла рабом.

      Від слона на тисяч п’ядей,

      Від коня на сто тікай,

      Від вола на десять п’ядей,

      Зла й на очі не видай.

      Як метіль прошумить,

      Так загине за мить

      Злий, сльозами людськими годований,

      Щезне й слід весь по нім…

      Але добрий – се дім,

      На скалі віковічно будований.

      Як запорохи чоловік

      Знести не може у очох,

      Так гордости в душі людській

      Не зносить Бог.

      Хоч би й мертвого міг гнівливий воскресить,

      То Бог його за гнів його відкине;

      В гнівливе серце помисл злий, як нетля в світло, лине, —

      Сама згорить, а світла не згасить.

      Хоча б ти і муки тяжкі потерпів,

      А брата свойого не любиш,

      То все ж ти на вічне життя не доспів,

      Лиш дармо дочасне загубиш.

      Як та опука від скали

      Відскакує відлого,

      Так кривда людська все паде

      На кривдника самого.

      Огневі, що ліси палить,

      На поміч вітер ще спішить,

      Та каганець він загасить.

      Так сильний сильного скріпля,

      Король рятує короля,

      Слабого ж топче і валить.

      Наче віз без коліс

      Не покотиться до суду,

      Так своєї судьби

      Не дійдеш без праці й труду.

      Молодість у бідності —

      Без мами дитина,

      Старість у бездітності —

      То гірка година.

      Ти сто людей побив у бою

      І тим пишаєшся, герою?

      Ось сей лиш власну пристрасть поборов,

      І над тобою він горою.

      Купа дров і жура —

      Що з тих двох тяжче є?

      В дровах труп лиш згора,

      А в журі все життє.

      Ті, що крізь помилки до правди добиваються,

      Мудрецями називаються;

      А ті, що в своїх помилках угурні,

      То справжні дурні.

      Хто в добрій вірі жив, а в злих ділах,

      Той був неначе без очей лице;

      Хто