Шопоголік. Софи Кинселла
Читать онлайн книгу.
йому грець. Нічого не витрачати, виявляється, зовсім неможливо. Спершу з’являється хлопець із бухгалтерії – ще хтось надумав звільнитися, і ми всі маємо здати грошей йому на прощальний подарунок. Потім настає обід. Я обираю справді скромний бутерброд – із яйцем та салатом, найдешевший у «Бутс», а мені ж навіть не подобаються ані яйця, ані салат.
Девід Е. Бартон говорить, що, коли ви справді старанно заощаджуєте, особливо на початку, варто за це нагородити себе, тож як винагороду я купую олійку для ванни з натуральним екстрактом кокосу. А потім помічаю, що за зволожувальні креми, якими я користуюся, можна отримати подвійні бонусні бали.
Я просто обожнюю бонусні бали. Ну хіба не чудова ідея? Якщо витратити досить багато, можна отримати насправді крутий подарунок – наприклад, цілий день у спа-салоні. Минулого Різдва я просто неперевершено цим скористалася – накопичувала ці бали, доки їх не набралося достатньо, щоб купити різдвяний подарунок для бабусі. Узагалі все було ось так: я назбирала 1653 бали, а мені потрібно було 1800, щоб узяти для неї комплект термобігуді. Тож я купила собі великі парфуми «Самсара», отримала за це ще 150 балів на картку – і термобігуді дісталися мені зовсім безкоштовно! Щоправда, трохи прикро, що мені не подобаються парфуми «Самсара», але це я зрозуміла лише вдома. Утім, досить уже про них.
Ці бонусні бали треба вміти використовувати розумно – як і всі спеціальні пропозиції, – тобто хапати їх за кожної можливості, бо більше, може, й не запропонують. Тому я беру відразу три зволожувальні креми. Подвійні бонуси! Адже це не витрати, а радше заробіток, правда ж?
Тепер треба купити подарунок на день народження Сьюз. Узагалі-то в мене вже є для неї набір олійок для ароматерапії, але, вже придбавши їх, я надибала той розкішний рожевий ангоровий кардиган у «Бенеттон». Я знаю, що їй він страшенно сподобається. А ті олійки я можу повернути в магазин, чи подарувати комусь на Різдво.
Тож я йду в «Бенеттон» і беру рожевий кардиган. І вже збираюся заплатити… коли помічаю, що в них є ще один, такий самий, але сірий. Найкращий у світі, просто досконалий, м’якесенький, сірий із легким блакитним відтінком ангоровий кардиган, із дрібненькими перламутровими ґудзиками.
О Боже мій. Розумієте, річ у тім, що я вже роками шукаю справді хороший сірий кардиган. Чесно, так воно і є. Можете запитати в Сьюз, у моєї мами… в будь-кого. До того ж я іще не живу в тому новому режимі економії, правда ж? Я лише спостерігаю за собою.
Девід Е. Бартон говорить, що я маю поводитися якомога природніше. Тож я насправді маю скоритися природному імпульсу й купити цей кардиган. Поводитися інакше було б неправильно. Це все зіпсувало б.
І коштує він лише сорок п’ять фунтів. І я можу взяти його в кредит, за карткою «Віза».
А якщо поглянути з іншого боку – що таке сорок п’ять фунтів у загальному, грандіозному масштабі? Та майже нічого, правда ж?
Тож я купую його. Найкращий кардиганчик у світі. Мене називатимуть Дівчиною в Сірому Кардигані. Я зможу жити в ньому. Це справді вартісне вкладення.
Після обіду я маю йти в «Бібліотеку