Шопоголік. Софи Кинселла
Читать онлайн книгу.
квиток. Навіть своїм батькам.
– Ні! – кажу я, посміюючись. – Я просто хочу подивитися на Мартін Маккаетчен.
Мене огортає величезне полегшення – лотерея знову на екрані, і Тіффані співає пісню. Я зручно вмощуюся на канапі, поглядаючи на годинник.
Ні, взагалі-то я розумію, що те, чи дивитимусь я розіграш чи ні, не вплине на мої шанси на перемогу, але хіба ж я хочу проґавити цю чарівну мить? Можете вважати мене божевільною, але я відчуваю, що, коли дивитимуся, зможу через екран установити зв’язок із кульками, потоваришувати з ними. Я дивитимусь, як вони шалено крутяться в лототроні, і подумки підтримуватиму свої переможні номери. Це неначе вболівати за команду. Команда 1 6 9 16 23 44.
Хоча числа ніколи не випадають у правильному порядку. Команда 44 1 23 6 9 16. Може бути. Або Команда 23 6 1 …
Раптом лунають оплески – Мартін Маккаетчен закінчила співати. Боже мій. Це от-от станеться. Моє життя от-от зміниться.
– Лотерея стала страшенно комерційною, правда ж? – каже моя мама, доки Дейл Уїнтон веде Мартін до червоної кнопки. – Це просто стидовисько…
– Тобто як це лотерея стала комерційною? – перепитує тато.
– Люди грали в лотерею, бо хотіли підтримати благодійні організації.
– Нікого вони не хотіли підтримати! Не мели дурниць! Нікому та благодійність на фіг не здалася. Усі думають лише про себе коханих. – Тато махає пультом на Дейла Уїнтона, і екран згасає.
– Тату! – скиглю я.
– То по-твоєму всі байдужі до благодійності? – каже мама.
– Я такого не казав.
– Тату! Увімкни! – верещу я. – Увімкни-и-и! – Я вже наміряюся відібрати в нього пульт, коли він усе-таки вмикає телевізор.
Я дивлюся на екран, не вірячи власним очам. Перша кулька вже впала. І це 44 кулька. Мій номер, 44.
– …востаннє випадав три тижні тому. А ось і друга кулька… І це номер 1.
Я не можу навіть поворухнутися. Ось, це відбувається, просто в мене перед очима. Я насправді виграю в лотерею. Я виграю в цю бісову лотерею!
Тепер, коли це відбувається, я почуваюся на диво спокійною. Я немовбито все життя знала, що це станеться. Я мовчки сиджу на канапі, почуваючись ніби в біографічній документальній стрічці про саму себе, із закадровим голосом Джоанни Ламлі чи когось такого. «Бекі Блумвуд завжди глибоко в душі знала, що колись виграє в лотерею. Але того дня, коли це сталося, навіть вона не могла передбачити…»
– І ще один номер із першого ряду. Кулька номер 3.
Що? Усі мої думки сплутуються, і я ошелешено дивлюся на екран. Це, напевно, помилка. Вони хотіли сказати 23.
– І номер 2, бонусна кулька з минулого тижня.
Я завмираю. Що в біса відбувається? Звідки беруться ці цифри?
– І ще одне однозначне число – номер 4. Він справді часто випадає: цього року вже дванадцять разів. І нарешті… Номер 5! Ну, це просто неймовірно! Уперше таке бачу! Тепер вишикуємо їх у правильній послідовності…
Ні. Це не може бути правдою. Це якась помилка. Виграшні лотерейні номери не можуть бути 1, 2, 3, 4, 5, 44. Це не лотерейна комбінація, це… це якийсь дурнуватий жарт.
І