Кінь Перуна (Правдива історія Захара Беркута). Олег Говда
Читать онлайн книгу.
понад самою землею…»
Чари лісовика слухняно підняли його в повітря.
Від неповторних вражень серце спершу завмерло в грудях, аж захололо, а тоді кинулося вистрибом наздоганяти згаяний час. Застукотіло, зацокотіло. Голова пішла обертом, і на якусь мить Захар навіть утратив відчуття, де верх, а де низ. Розчепіривши крила, наче людина, котра боїться впасти з вузької кладки, він плавно ковзав униз по схилу гори, лише в кількох метрах над землею. Трапилося б йому зараз на дорозі якесь дерево, то неодмінно засів би поміж гіллям або й луснувся добряче чолом до стовбура. Таким незграбним та непевним був його перший лет. Але ось переляк минув, і парубок опам’ятався. Обережно ворухнув крильми – раз, другий…
Він летів! Не тямлячи себе від захоплення, Захар набрав повні легені повітря й радісно заклекотів. Він більше не був приречений усе життя човгати ногами по землі! Йому підкорилися небеса.
Парубок все дужче й дужче змахував крильми, з кожним помахом підіймаючись дедалі вище. На якусь мить навіть видалося, що сонце стало ближче і гарячіше. Однак тепер його очі болючіше сприймали блиск сонячного проміння, тож обернувся хвостом на схід і став виглядати внизу здобич.
Шматок свіжого, ще теплого від крові, паруючого м’яса був би зараз у самий раз. Хоча, на гірший випадок, він не відмовився б і від тлустенького хом’ячка.
Призивний клекіт Захар почув швидше, ніж побачив симпатичну орлицю. Радісно відповівши їй, беркут кинувся назустріч. Але орлиця легко ухилилася від нього, зграбно перекинулася в повітрі й уже за мить опинилася на спині у Захара, притискаючи додолу. З кожним помахом крил примушуючи знижуватися. Він був од неї значно сильнішим, масивнішим, та, очевидно, не лише в людей заведено добровільно коритися особам жіночої статі, бо й орел дав слухняно посадити себе на узліссі. І лише там запитливо заклекотів. Мовляв, що за дивацтва?
Та замість відповіді несподівано отримав такого стусана, що беркицьнув догори ногами і покотився по траві. Дві пір’їни випали з його крил, і в ту ж мить птах обернувся на Захара.
Парубок був як заспаний, кліпав повіками і не переставав час од часу потирати кулаками очі. А перед ним, взявшись у боки, стояла люта Морена.
– Не смій більше так робити! – вигукнула сердито. – Життя набридло?!
– А що трапилося? – зніяковіло перепитав парубок, що все ще не міг прийти до тями. – Я лиш спробував перевірити дарунок лісовика.
– Дарунок… – Морена вже заспокоїлася, і на її обличчі знову з’явилася безтрепетна маска богині. – Твоє щастя, що ти ще не забувся настільки, аби розтулити долоні…
Парубок спершу запитально дивився на неї, а коли сказане дійшло до свідомості, пополотнів і судомливо ковтнув слину. Власне розтерзане тіло так чітко уявилося Захарові, що він аж здригнувся.
– Одвічна людська нерозважливість, – буркнула Морена. – Всі як один мрієте стати рівними богам, а навіть власним розумом не навчитеся послуговуватись.
Захар