Кінь Перуна (Правдива історія Захара Беркута). Олег Говда
Читать онлайн книгу.
мені треба трохи подумати, – мовила богиня. – А ти тим часом поброди по замку. Розглянься, що й до чого. Звикай, одне слово. Такому невігласові довгенько доведеться тут побути, доки розуму наберешся. А неуком я тебе від себе не відпущу. Щоб мені потім за тебе соромно не було. – Морена усміхнулася, аби дещо згладити прикрість сказаного. – А щоб не блукав ти, – додала: – Нá тобі провідника. Він дещо страховидний, але ти до нього хутко звикнеш, – і богиня знову плеснула у долоні.
Добре, що вона вчасно попередила Захара, бо чудище, яке вихопилося в залу, могло перелякати кого завгодно. Мало воно зросту добрий сажень, геть усе поросле чи то волоссям, чи то мохом. А на морді серед тих заростів ледь проглядало двоє червоних буркал. Що ж до рук і ніг, то навіть для такого здоровила вони були принаймні вдвічі завеликі. Долоні – лопати, а ступні ніг й порівняти ні з чим.
– Це Той Що У Скелі Сидить, – промовила Морена. – Але ми кличемо його Гримайлом. І ти так зви.
Захар кивнув.
– Він проведе тебе скрізь, де захочеш. А що не зуміє пояснити, я потім сама розповім. Ну, все, йдіть… – Морена зручно вмостилася у м’якому, оббитому білою замшею фотелі, на який замінилося крісло, і перестала звертати на них увагу.
Захар слухняно ступнув до найближчих дверей. А прислужники-гноми запопадливо відчинили їх перед ним. Гримайло посунув слідом. Та на порозі парубок нерішуче зупинився й кахикнув.
– Що ще? – поцікавилася богиня. – Знову якесь питання муляє?
– Не сердься… – Захар завагався, не відаючи до пуття, як має до неї звертатися. Минулого вечора вони обходилися без слів, а сьогодні він більше слухав, ніж говорив. – Не сердься, пані…
– Пані? – перепитала Морена. – Що ж, нехай буде. Так що ти хотів запитати?
Захар трохи наблизився, аби не кричати. Зала видавалася йому надто великою, щоб говорити впівголоса.
– Ось ти вже вдруге кажеш, що люди щось створюють… Спершу йшлося про лісовика й інших. Тепер – по-твоєму виходить, що боги повинні їсти лише те, що ми дозволимо. Не розумію. Отець Іакинфій говорив, що все у світі створено Богом Єдиним. – Тут Захар пригадав, з ким говорить, і знітився: – Вибач, я, либонь, надто багато хочу знати… Але ти весь час стверджуєш, що геть усе – і добре, і лихе – виходить від людей. Кому ж вірити?
– А ти сам як мислиш?
– Звісно, богиня повинна бути мудрішою за якогось священика і краще розумітися на цих справах. Та й самому приємніше думати, що ти чогось та вартий у цьому світі. Але, чесно кажучи, не надто віриться.
Морена вдоволено кивнула.
– Що ж, приємно чути, що я в тобі не помилилася. А якщо скажу, що саме моє твердження істинне, повіриш на слово?
Захар опустив голову.
Морена зітхнула і провела рукою по обличчю, наче стираючи втому.
– Добре, нехай буде… Спробую пояснити. Слухай, але нічого не перепитуй. Якщо чогось не збагнеш, то так мусить залишитися. Повернемося до цієї розмови років через два-три. Хоч на той час, певно, ти вже про подібне не запитуватимеш, бо й сам усе збагнеш… Ваш і наш світ