Зверобій. Джеймс Фенимор Купер
Читать онлайн книгу.
стежачи за пірогою, напасти він міг лише тоді, як мисливець наблизиться до суходолу; коли ж засідки немає, то немає потреби й гарячкувати.
За сотню ярдів од берега Звіробій устав у човні на повний зріст, зробив кілька рвучких гребків і, відклавши весло, схопився за зброю. Саме вчасно: в ранковій тиші оглушливо гримнув постріл. Куля просвистіла поруч, мало не зачепивши плече. Мисливець упав долілиць на дно піроги. Відразу на березі пролунав пронизливий лемент – бойовий поклик, а потім із кущів вихопився воїн-ірокез і стрімголов кинувся до піроги Тома Гаттера.
Саме цього й очікував Звіробій.
Підвівшись, він прицілився, та не встиг спустити курок. Індіанець ніби щось відчув і миттю чкурнув назад у зарості, притискаючи до себе розряджену рушницю. Проте порожня пірога старого, що стояла біля самого берега, як і раніше, залишалася для дикуна ласою здобиччю. Мисливець розумів, що мінг від неї не відступиться. Водночас сам він не мав можливості підібрати човна й одплисти на безпечну відстань. Тож вирішив діяти відкрито.
– Виходь, мінгу, коли ти справжній воїн, а не брудний койот! – голосно гукнув мисливець, щойно ступив на пісок. – Я не хочу крові і не стріляю в людей крадькома.
У відповідь – мовчанка.
Звіробій був упевнений, що зараз ірокез поспіхом заряджає свою рушницю (якщо, звісно, відразу не пустився навтьоки).
– Я знаю, що ти озброєний, і не боюся тебе. Тобі, мінгу, вирішувати – бути поміж нами миру чи війні, але піроги ти все одно не дістанеш!
Індіанець, вочевидь розуміючи мову білих, сторожко вийшов із заростей і гордовито витріщився на мисливця – як господар на непроханого гостя. Потім вираз його розмальованого обличчя враз змінився; ірокез опустив свою рушницю і став наближатися, роблячи привітні жести.
– Там дві піроги, – дикун миролюбно здійняв два пальці, – одна мені, інша – тобі!
– Ні, мінгу, так не буде! Човни – чужий товар, тобі не належить жоден із них. Іди своєю дорогою, я нікому не бажаю зла! Розійдімося мирно.
– Розум старого, язик юнака! – вигукнув індіанець. – Добре! Хай буде по-твоєму.
Звіробій дужим поштовхом ноги відігнав легку пірогу від берега, і там, підхоплена течією, вона виявилася поза досяжністю. Ірокез здригнувся, кинув швидкий жадібний погляд у бік човна, що відпливав, проте знову всміхнувся з показною приязню. Потім обличчя дикуна прибрало байдужого виразу.
– Прощавай, брате, – хрипко мовив він. – Пливи зі своїми човнами до Гнізда Водяного Щура. Мінг піде до табору, скаже вождям: ніде не знайшов піроги…
Індіанець обернувся і спокійно пішов у гущавину, тримаючи рушницю під пахвою.
Та щойно мисливець почав лаштуватися до відплиття, як знову відчув небезпеку і кинув швидкий погляд на прибережні зарості. Чорні хижі очі дикуна, мов очі пуми, що чатує на здобич, стежили за ним у просвіт між гілками, а дуло його рушниці вже опустилося врівень із головою Звіробоя.
Ось коли став у пригоді