Зверобій. Джеймс Фенимор Купер
Читать онлайн книгу.
Роздивімося трохи. Хоч ми зараз і далеченько від того місця, де на нас напали, це варто зробити. Один із моїх човнів заховано зовсім близько…
Тиша висіла над озером, нічого підозрілого ніхто не помічав, і було вирішено вийти на берег. Весла запрацювали знову – і незабаром ніс піроги з ледь чутним шурхотом торкнувся прибережної ріні. Старий і Непосида вийшли на берег, причому юнак прихопив обидві рушниці. Звіробій лишився охороняти пірогу, відігнавши її на невелику відстань від берега.
Дуплисте дерево – перша з двох схованок – росло біля підніжжя крутого пагорба. Раз у раз спиняючись і прислухаючись до найменших шерехів, обидва сторожко пробиралися вперед, доки Гаттер самими губами прошепотів:
– Отут…
І копнув носаком могутній стовбур давно поваленої старої липи.
– Обережно витягни човна, Гаррі, й передай мені весла. Я піду попереду, а ти не відставай ні на крок.
– Тримай напоготові рушниці, Томе, в темряві я не загублюся.
– Береженого Бог береже, – пробурмотів старий. – Од цих дияволів можна сподіватися будь-якої капості…
Проте все обійшлося. Вони щасливо дісталися берега, де їх уже очікував мисливець, щоб допомогти пронести човен крізь густий чагарник і спустити його на воду.
Том Гаттер прямував на середину озера, але невдовзі зупинився і відв’язав свою пірогу. Вирішив залишити човна вільно дрейфувати на той час, поки вони пливтимуть до іншого сховку, а забрати вже зворотним шляхом. Потім наказав плисти до того місця, де Непосида невдало стріляв в оленя. Там, за всіма ознаками, вже були індіанці, тож діяти треба було дуже обачно.
Другу пірогу він заховав майже на видноті – у дереві, поваленому буревієм, просто посеред порослої соснами піщаної коси.
На щастя, і тут усе вдалось. Як і першого разу, Гаттер та Непосида вибралися на берег, залишивши мисливця на варті. Проте, витягши човна зі сховку, Гаррі попрямував не туди, де чекав на них Звіробій, а проволік човна піском і рінню, зразу спустив на воду й узявся за весло. Зі старим, який пішов берегом, вони домовилися зустрітись подалі від Звіробоя.
Тепер, заволодівши всіма пірогами на озері, обидва відчули себе значно впевненішими і вже не збиралися якнайшвидше полишати берег. Підібравши Гаттера і перемовившись із ним кількома словами, Гаррі Марч потужними гребками погнав човна назустріч мисливцеві. А потім вони перебралися до тієї піроги, де сидів Звіробій.
– Ну, схоже, ми таки випередили червоношкірих, – посміхнувся Непосида, знову беручись за весло. – Якщо вони захочуть навідатися до Замка, їм доведеться пускатися плавом…
– Веслуйте попід берегом на південь, – перервав Гаттер. Звіробій із подивом поглянув на старого, але промовчав. – Та спершу, щоб переконатися, чи все гаразд, обстежмо бухту. Адже ми не знаємо, чи пішли звідси дикуни.
Пірога слухняно рушила в указаному старим напрямку. Але щойно попереду вималювалися обриси високого берега бухти, як човен зупинився: у воді