Зверобій. Джеймс Фенимор Купер
Читать онлайн книгу.
Непосида розчаровано скрикнув і хотів був наздогнати, проте біля води з’явився Звіробій і, махаючи рукою, велів приятелеві повертатися.
Пірога м’яко ткнулася носом у пісок, мисливець умостився на своєму місці й докірливо мовив:
– Нерозумний вчинок, Гаррі. Ти ж не м’ясник, і їжі в нас удосталь. Не оглянувши берега, ти нерозважно спустив курок, а зараз для цього зовсім непідхожий час. Відлуння твого пострілу міг почути хто завгодно.
Не слухаючи Звіробоя, Марч скрушно застогнав:
– Як же я міг схибити! Незграбна колода! – А тоді, заспокоюючись, досадливо махнув рукою. – Ну, гаразд. Може, мій постріл буде старому Томові за знак, що гості близько, і змусить його поставити горщика на вогонь… Пливімо далі, Натаніелю, пошукаймо ковчег, доки не смеркло.
Озирнувшись на гучний сплеск, вони побачили, як олень виринув на мілководді, обтрусився й потюпав берегом, щоб за хвильку майнути в лісові хащі.
Мисливець усміхнувся:
– Думаю, ця тварина вдячна тобі за промах, Непосидо. На щастя, твій бездумний постріл сполохав тільки оленя. Більше не варто втрачати обережність, Гаррі!
– Досить мене напоумляти, приятелю. Я не новачок на полюванні! – спалахнув, мов порох, велетень. – І рука мене не зрадила. У всьому винен дурний олень…
– Хай буде по-твоєму, Непосидо, – примирливо мовив Звіробій, – хоч я і вважаю, що веслом ти орудуєш значно вправніше, ніж карабіном… Повертай у глиб закруту. Сподіваюся, ми невдовзі відшукаємо протоку…
Пірога попливла вперед, і, коли вигулькнула невисока круча, Непосида, кинувши весло, підвівся на повен зріст і вигукнув:
– Не був тут два роки, а все, як і раніше! Бачиш он ту скелю? Схожа на бджолиний вулик – таку ні з чим не сплутаєш. Протока десь поруч… Дикунам теж запала в душу ця місцина, хоча ввійти звідси в річку не так просто, як здається на перший погляд.
Човен стрімко поплив до кручі. За закрутом глибока протока зі швидкою течією підхопила пірогу, немов пір’їнку, й понесла до річки, береги якої густо поросли деревами й чагарями.
Звивисте річкове русло із західного боку помітно вужчало, в холодній прозорій воді відбивалося сплутане колюче віття, що не пропускало сонячного світла.
– Справжнісінька засідка, – поморщився Непосида. – Через те Гаттер і ховає тут свого ковчега. Давай трохи спустимось униз за течією…
– Мені здається, в цьому місці навіть пірога заледве пройде, – неголосно заперечив Звіробій.
Непосида у відповідь лише прискалив око.
А щойно човен проминув торочки чагарів і потрапив у вузький закрут, він, не кажучи ані слова, підвівся й міцно вхопився за найближчу гілку крислатого куща. Пірога, погойдуючись, завмерла на місці. Звіробій мимоволі поклав руку на приклад карабіна – позначилася мисливська звичка. Тут було похмуро і тихо. Непосида кинув весло, нетерпляче промацуючи очима болотистий берег.
– Старий волоцюга десь тут поруч… Чуєш, Звіробою, як хлюпає баговиння – мабуть,