Тріснуло дзеркало. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
чоловіка.
– Містер і місіс Бедкок, – оголосив лакей у лівреї.
– Місіс Бедкок, – сказав вікарій, обертаючись, із келихом лимонаду в руці, – невтомний секретар нашої служби. Вона одна з наших найкращих працівників. Я навіть не знаю, як би «Служба святого Іоанна» змогла обходитися без неї.
– Не сумніваюся, що вам справді ціни немає, – сказала Марина.
– Ви мене не пам’ятаєте? – грайливим тоном запитала Гізер. – Та як ви могли б запам’ятати мене, адже ви зустрічаєтеся із сотнями людей. До того ж це було багато років тому. І не так близько звідси – аж на Бермудах. Я була там з однією з наших груп швидкої допомоги. О, відтоді минуло вже багато часу.
– Ще б пак, – відповіла Марина Ґреґ, чарівно всміхаючись.
– Я так добре це пам’ятаю, – сказала місіс Бедкок. – Я була схвильована, ви знаєте, дуже глибоко схвильована. Була тоді зовсім юною дівчиною. Подумати тільки – я матиму нагоду побачити Марину Ґреґ у плоті – о, яке щастя! Я завжди була вашою палкою шанувальницею.
– Мені дуже приємно почути це від вас, дуже приємно, – лагідно промовила Марина, ковзаючи поглядом понад плечем Гізер до наступних запрошених, які вже наближалися.
– Не хочу надто набридати вам, – сказала Гізер, – але я мушу…
«Бідолашна Марина Ґреґ, – сказала місіс Бентрі, звертаючись до самої себе. – Мабуть, для неї це повсякденна ситуація. Якого треба терпіння!»
Гізер, вочевидь, була сповнена рішучості завершити свою оповідь.
Місіс Олкок важко дихала над плечем місіс Бентрі.
– Скільки тут вони всього змінили! Я не повірила б, якби не побачила на власні очі. Це ж скільки грошей!..
– …загалом-то хворою я себе не почувала. І подумала, що повинна…
– Це горілка, – сказала місіс Олкок, із підозрою дивлячись на свій келих. – Містер Рад запропонував мені скуштувати її. Це щось дуже по-російському. Не думаю, щоб вона сподобалася мені…
– …І я сказала собі: я не хочу визнавати свою поразку. Добре підмалювалася…
– Мабуть, буде нечемно, якщо я просто поставлю його кудись. – У голосі місіс Олкок пролунали нотки розпачу.
Місіс Бентрі лагідно її заспокоїла:
– Зовсім ні. Горілку треба просто вилити в горло одним ковтком. – Місіс Олкок витріщилася на неї з подивом. – Але це потребує практики. Поставте свій келих на стіл і візьміть мартіні з тієї таці, яку розносить дворецький.
Вона відвернулася до Гізер Бедкок, яка ще не закінчила свою натхненну балаканину.
– Я ніколи не забуду, якою гарною ви були в той день. Я сто разів мала слушність, що знехтувала своїм нездужанням.
Цього разу відповідь Марини не була такою машинальною. Тепер її погляд, який ковзнув понад плечем Гізер Бедкок, здавалося, прикипів до стіни десь на половині сходів. Вона дивилася туди, і було щось таке моторошне у виразі її обличчя, аж місіс Бентрі ступила крок уперед. Їй здалося, Марина зараз упаде непритомна. Що там могло її так настрахати? Але перш ніж вона підійшла до Марини, остання опанувала себе. Її затьмарений