І не лишилось жодного. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
прочитав його й сказав:
– Я починаю розуміти… А що у вас, міс Клейторн?
Віра пояснила обставини, за яких її найняли як секретарку.
– Містер Марстон? – звернувся суддя.
Ентоні сказав:
– Отримав телеграму від старого друзяки Берклі, Борсука. Я ще тоді здивувався, бо гадав, що старий огир відправився до Норвегії. Наказав мені заявитися сюди.
Ворґрейв знову кивнув.
– Лікар Армстронґ?
– Мене запросили як фахівця.
– Зрозуміло. І раніше ви з цією сім’єю не перетиналися?
– Ні. У листі посилалися на мого колегу.
– Щоб було правдоподібно… Так, а той колега, припускаю, на той час був поза межами досяжності.
– Е-е-е… Так.
Ломбард, який спостерігав за Блором, раптом сказав:
– Слухайте, мені тут дещо спало на думку…
Суддя підняв руку.
– Одну хвилинку.
– Але я…
– Не все зразу, містере Ломбард. Поки що ми досліджуємо обставини, за яких ми всі тут зібралися сьогодні. Генерал Макартур?
Посмикуючи вуса, генерал пробурмотів:
– Отримав листа від того типа, Оуена… Він згадував про деяких моїх старих приятелів, що мали сюди приїхати. Вибачався за неофіційне запрошення. Боюся, листа я не зберіг.
Ворґрейв звернувся до Ломбарда:
– А ви?
Мозок Ломбарда швидко працював. Викрити себе чи ні? Він надумав:
– Схожий випадок, – сказав. – Запрошення, згадка про спільних друзів. Я не запідозрив лихого. А листа розірвав.
Суддя звернув свою увагу на Блора. Погладжуючи верхню губу вказівним пальцем, він промовив занадто ввічливим голосом:
– Існує ще один тривожний момент. Той безтілесний голос звертався до нас на імена, викладаючи конкретні звинувачення проти кожного. Зі звинуваченнями розберемося згодом. А зараз мене цікавить одна деталь. Серед імен згадано Вільяма Генрі Блора. Наскільки нам відомо, серед присутніх немає нікого з цим ім’ям. А от прізвище Девіс не згадувалося. Маєте щось сказати, містере Девіс?
Блор невдоволено пробурмотів:
– Здається, це вже не секрет. Гадаю, мені краще визнати, що моє прізвище не Девіс.
– Ви Вільям Генрі Блор?
– Саме так.
– Я дещо додам, – сказав Ломбард. – Ви не просто ховаєтеся під чужим прізвищем, містере Блор, але, крім того, цього вечора я підмітив, що ви першокласний брехун. Стверджуєте, нібито повернулися з Наталя, з Південної Африки. Я знаю Південну Африку й Наталь і міг би заприсягтися, що ноги вашої там не було.
Усі погляди звернулися до Блора. Сердиті, підозріливі погляди. Ентоні Марстон підійшов до нього, стиснувши кулаки.
– І що тепер, свинюко, – сказав він, – зможеш пояснити?
Блор задер голову й стиснув квадратну щелепу.
– Джентльмени, ви помиляєтеся. У мене із собою документи, ви можете пересвідчитися. Я колишній працівник карного розшуку. Тепер керую детективним агентством у Плімуті. Мене найняли на одну роботу.
Суддя