І не лишилось жодного. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
хто ж то був? Хто це був? Жоден із нас цього не робив!
Як і суддя, Ломбард повільно озирав кімнату. Якийсь час він затримав погляд на відчиненому вікні, а тоді рішуче кивнув. Раптово очі його спалахнули. Він схопився і побіг до дверей поруч із каміном, що вели в сусідню кімнату.
Швидким рухом він схопився за клямку й відчинив двері навстіж. Увійшов досередини й одразу ж задоволено вигукнув:
– От воно що!
Інші поспішили за ним. Тільки міс Брент залишилася самотньо й прямо сидіти в кріслі.
У другій кімнаті до стіни, суміжної з вітальнею, було присунуто стіл. На ньому стояв грамофон – застаріла модель із великою трубою, направленою до стіни. Ломбард відсунув трубу вбік і показав три непомітні маленькі отвори, які хтось висвердлив у стіні.
Налаштовуючи грамофон, він поставив голку на платівку, і одразу ж знову прозвучало:
– Вам висунуто такі обвинувачення…
Віра скрикнула:
– Вимкніть! Вимкніть! Це жахливо!
Ломбард підкорився.
Армстронґ зітхнув із полегшенням.
– Гадаю, це ганебний і безсердечний розіграш.
Тихо, але чітко суддя Ворґрейв перепитав:
– То ви вважаєте, що це жарт, так?
Лікар глянув на нього з подивом.
– А чим іще це може бути?
Легко постукуючи себе пальцями по верхній губі, суддя сказав:
– У цей момент мені важко висловити своє судження.
Втрутився Ентоні Марстон:
– Слухайте, є одна річ, про яку ви забули. Хто, хай йому трясця, увімкнув цю штуку й налаштував її?
– Так, гадаю, це ми повинні з’ясувати, – пробурмотів суддя.
Він повернувся і пішов до вітальні. Інші попрямували за ним.
Роджерс тим часом повернувся зі склянкою бренді. Емілі Брент схилилася над міс Роджерс, яка тихо стогнала.
Роджерс спритно прослизнув між двома жінками.
– Пропустіть мене, мем. Я з нею поговорю. Етель… Етель… усе гаразд. Ти чуєш? Візьми себе в руки!
Місіс Роджерс важко дихала. Її очі, вирячені, перелякані, металися по обличчях присутніх. Роджерс нетерпляче продовжував:
– Етель, опануй себе!
Лікар Армстронґ м’яко заговорив із нею:
– Зараз ви заспокоїтесь. Просто нервове потрясіння.
– Я знепритомніла, сер?
– Так.
– Це все той голос, той жахливий голос, наче вирок…
Її обличчя знову позеленіло, а повіки затремтіли.
Лікар різко перервав її:
– Де ж бренді?
Роджерс поставив склянку на невеличкий столик, хтось передав її лікарю, який схилився над жінкою, що хапала ротом повітря.
– Випийте, місіс Роджерс.
Вона пила, трохи похлинаючись та задихаючись. Від спиртного їй стало краще. Обличчя відновило природний колір.
– Мені вже краще. Просто це так мене вразило, – сказала вона.
– Звісно, що вразило, – швидко сказав Роджерс. – Мене це теж шокувало. Насправді, я аж тацю впустив. То все клята брехня. Хотів би я знати…
Його перебили. Просто кашель,