І не лишилось жодного. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
У нього було обвітрене обличчя і темні очі з ледь ухильним поглядом. Він говорив із м’яким девонським акцентом.
– Ви готові вирушати, леді та джентльмени? Човен чекає. Ще двоє чоловіків добираються машиною, але містер Оуен казав не чекати їх, бо хтозна, коли саме вони можуть приїхати.
Уся компанія піднялася, і гід повів їх до кам’яного молу. Збоку був пришвартований моторний човен.
Емілі Брент сказала:
– Невеличке суденце.
Власник човна запевнив:
– Човен чудовий, мем. Ви й оком не встигнете моргнути, як він доставить вас до Плімута.
Суддя Ворґрейв різко перервав його:
– Нас тут доволі багато.
– Він вмістить удвічі більше, сер.
Філіп Ломбард мовив своїм приємним голосом:
– Усе гаразд. Погода прекрасна. На морі жодної хвилі.
Ледь наважившись, не без допомоги, міс Брент піднялася на човен. Інші вчинили так само. Компанія ще трималася відчужено. Немов кожен з них дивився на інших із підозрою.
Вони саме збиралися відчалювати від берега, коли їхній провідник завмер із багром у руці.
Стрімкою доріжкою до села наближався автомобіль. Він був напрочуд потужний і настільки красивий, що здавався видінням. За кермом сидів молодик, його волосся куйовдив вітер. У світлі вечірньої заграви він був схожий не на людину, а на молодого бога, героя якоїсь північної саги.
Він натиснув клаксон, і скелястою бухтою прокотилося відлуння потужного реву гудка.
Це був фантастичний момент. У ньому Ентоні Марстон здавався кимось більшим, ніж простий смертний. Багато хто з присутніх пізніше пригадував цю мить.
ІІІ
Сидячи біля двигуна, Фред Нарракотт думав, що все це дуже дивно. Зовсім не такими уявляв він собі гостей містера Оуена. Він сподівався побачити витонченіше товариство. Пишно виряджені жінки, чоловіки в костюмах яхтсменів, усі багаті та шановані.
Зовсім не схоже на вечірки містера Елмера Робсона. Ледь помітна глузлива посмішка з’явилася на його губах, коли він пригадав гостей мільйонера. Ото було справжнє товариство, а скільки вони випивали!
А містер Оуен, певно, зовсім інша людина. Дивно, але Фред іще не бачив містера Оуена чи його жінку. Ще й ноги його тут не було. Про все домовився і все оплатив містер Морріс. Вказівки були завжди зрозумілі, гроші платили вчасно, але все це, так чи так, здавалося дивним. У газетах писали, що з містером Оуеном пов’язана якась таємниця. Містер Нарракотт визнавав, що це чистісінька правда.
Можливо, все-таки міс Ґабріела Терл придбала острів? Але він відкинув це припущення, спостерігаючи за пасажирами. Це точно неможливо – жоден із них не схожий на тих, хто має справу з кінозіркою.
Він почав безпристрасно оцінювати їх.
Ця стара пані з кислим виглядом – таких він знав занадто добре. Він міг закластися, що то ще та відьма. Старий безсумнівно військовий – справжня військова постава. Мила молода жінка – таких багато, жодного шику, з голлівудськими красунями не порівняти. А цей кремезний приємний