Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг
Читать онлайн книгу.
можу; я думав, так буде краще, ніж просто вислизнути геть у ніч. Підозрюю, дехто з них може саме так і зробити. Але я мушу їхати. І думаю, Стен буде там, неважливо, наскільки дивно звучав його голос. Чи, може, це тому, що я не в змозі уявити себе, ніби не їду.
– Через твого брата?
Білл повільно похитав головою.
– Я міг би тобі так і сказати, але це було б брехнею. Я любив його. Я розумію, як це дивно звучить після того, як я був розказав тобі, що не думав про нього близько двадцяти років, але я дуже збіса любив того хлопчика. – Він стиха усміхнувся. – Він був ще тим пришелепком, але я його любив. Розумієш?
Одра, в якої була молодша сестра, кивнула:
– Я розумію.
– Але це не через Джорджа. Я не можу пояснити, що там. Я… – Він задивився крізь вікно в ранковий туман. – Я почуваюся так, як мусить почуватися пташка, коли надходить осінь і вона розуміє… якось вона розуміє, що мусить летіти додому. Це інстинкт, бейб… І мені здається, я вірю в те, що інстинкт є залізним скелетом під усіма тими нашими ідеями щодо свободи волі. Якщо ти не волієш отруїтись газом, чи ковтнути дуло пістоля, чи прогулятися вниз із довгого пірса, ти не здатен сказати «ні» деяким речам. Ти не можеш відмовитися зробити вибір, тому що ніякого вибору там не існує. Ти можеш зупинити те, чому призначено відбутися, не більше ніж як стоячи на домашній базі з києм у руках дозволити себе вдарити м’ячем. Я мушу їхати. Та обіцянка… вона в моєму мозку, наче якийсь рибальський г-г-гачок.
Вона підвелася і обережно піднесла себе до нього; почувалася вона дуже крихкою, немов може розбитися. Поклавши руку йому на плече, вона розвернула його до себе.
– Тоді візьми мене з собою.
Спалах жаху, що відбився на його обличчі – не жаху перед нею, а за неї, – був таким оголено-відвертим, що вона відсахнулась, уперше по-справжньому злякавшись.
– Ні, – сказав він. – Не думай про це, Одро. Навіть не думай про це ніколи. Ти не мусиш і на три тисячі миль наблизитися до Деррі. Гадаю, впродовж наступних пари тижнів Деррі буде дуже поганим місцем. Ти залишишся тут, і займатимешся чим слід, й усіляко виправдовуватимеш мене, як воно й мусить бути. Пообіцяй мені це просто зараз!
– Я мушу обіцяти? – перепитала вона, не відриваючись очима від його очей. – Мушу пообіцяти, Білле?
– Одро…
– Я мушу? Ти був пообіцяв, і дивися, у що ти втрапив. І я разом з тобою, оскільки я твоя дружина і кохаю тебе.
Його великі руки боляче стисли їй плечі.
– Пообіцяй мені! Пообіцяй! П-па-па-па-а…
І вона не змогла цього витримати, цього нещасного надламаного слова, що звивалося в його роті, немов підчеплена гаком риба.
– Я пообіцяю, гаразд? Я обіцяю! – Вона вибухнула слізьми. – Тепер ти щасливий? Господи Ісусе! Ти божевільний, усе це суцільна божевільня, але я обіцяю!
Він обняв її однією рукою й повів до фотеля. Приніс їй бренді. Вона потягувала з чарки, з кожним ковтком потроху опановуючи себе.
– У такому разі, коли ти