Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя. Олег Говда
Читать онлайн книгу.
завершенні прийняти годиться.
Розділ другий
Життя рідко гладило Степана Небабу по голові, частіше – навпаки, проти шерсті. У різних тарапатах доводилося побувати, особливо за останні дні, але в цей раз парубок уперше не знав, що робити. А тому відчував неспокій і злість.
Спершу, хоч і не збирався надто заглиблюватися у минуле, сам незчувся, як слово по слові переповів отцеві Василеві все своє не вельми довге життя, починаючи з того дня, як батько випровадив його за ворота рідної домівки.
Може, священик вміло направив спогади. Може, жіночі голоси, що жалібно й урочисто виводили молитви змусили парубка відкритися, але виклав Степан отцеві Василю усі вчинки і думки, до самого денця. Нічого не приховав. Ні про ті роки, коли був, хоч і не з власної волі, в науці у чаклуна чорнокнижника, ні про ті дні, що провів під сідлом у личині коня. І – звісно ж, розповів про всі пригоди, що перебув разом із Тарасом Куницею.
– Господи Боже спасіння рабів Твоїх, милостиве і довготерпеливе, кайся про нашу злобу, не бажаючи смерті грішника, але якщо звернувся до Тебе, живу бути йому. Сам і нині умилостився про раба… і подай йому образ покаяння, прощення гріхів і відпущення, прощаючи йому всяке прогрішення вільне і невільне, примири і з’єднай його святою Твоєю церквою о Христе Ісусе Господь наш, з ним же Тобі личить держава і пишність, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь…
Священик спершу помолився за грішника, що кається, а потім заговорив, звертаючись до Небаби:
– Нелегкі випробування випали на твою долю, раб Божий Степан… – промовив задумливо. – Химерним і звивистим був шлях, але привів у храм. Значить, немає на твоїй душі смертного гріха. А що важкою дорогою йшов, так Господь наш нікому не дає ноші понад його сили. І якщо випробовує, значить, любить і вірить, що ти зможеш витримати. Я молитиму Господа, щоб пробачив він тобі гріхи вільні і невільні. А єпитимію накладаю наступну. Від цього дня і до Успіння Пресвятої Богородиці щоранку і перед сном, якщо обставини дозволяють, будеш промовляти вголос десять разів «Отче наш» і «Вірую». Якщо обставини, незалежні від тебе, не дадуть такої можливості – молися подумки.
Степан поцілував хрест, край єпитрахилі і відійшов на праву, чоловічу частину церкви, де й опустився на коліна. Молився щиро, піднесено, – вперше за багато років, відчуваючи як сходять на нього умиротворення і благість. Немов гарно помився, після виснажливої і курної дороги, позбуваючись не лише поту і бруду, але й втоми.
А потім відчув ще щось…
У церкві панувала звичайна для богослужіння почтива тиша. Отець Василь неголосно розповідав щось з Нагірної проповіді, а приблизно півсотні людей, в основному людей похилого віку і дітвори – стоячи на колінах, слухали його слова, били поклони і ревно хрестилися.
Небаба, почувши «амінь», теж перехрестив чоло, але думки його вже були зайняті іншим. Десь неподалік, у Ми-хайлівці, творилися злі чари. Такої сили, що недовчений чарівник зміг відчути їх навіть всередині храму. І не лише відчути, але й розпізнати. «Сон-дрімота»!