Америка. Франц Кафка
Читать онлайн книгу.
будинку, що його стерегли пси, дуже добре на нього діяла, і навіть якщо через сонливість, що помалу напливала на нього, він і не сприймав усього, що говорив пан Поллундер, непомильно чи принаймні без розривів, то час від часу таки брав себе в руки, протирав очі, щоби знову на мить пересвідчитися, чи зауважив пан Поллундер його сонливість, бо будь-якою ціною хотів цього уникнути.
Заміський дім під Нью-Йорком
– Приїхали, – сказав пан Поллундер саме в один із тих моментів, коли Карл кудись забіг думками. Автомобіль зупинився перед заміським будинком, який, на зразок заміських будинків багатіїв в околицях Нью-Йорка, був більший і вищий, ніж зазвичай потрібно заміським будинкам, покликаним служити тільки одній родині. Та що освітлена була лише нижня частина дому, то взагалі годі було оцінити, який він заввишки. Перед домом шелестіли каштани, між якими – ґрати були вже відчинені – коротка доріжка вела до парадного ґанку.
Виходячи з автомобіля, добряче втомлений Карл подум-ки відзначив, що поїздка випала довгенька. У тіні каштанової алеї він почув, як поруч озвалася дівчина:
– Ось нарешті і пан Якоб.
– Моє прізвище Росман, – відгукнувся Карл і потиснув простягнуту йому руку дівчини, обриси якої він тепер розрізняв.
– Він племінник Якоба, – пояснив пан Поллундер, – і зветься Карл Росман.
– Це аніскілечки не применшує нашої радості вітати його тут, – сказала дівчина, якій не надто залежало на іменах. Попри те, Карл, крокуючи між паном Поллундером і дівчиною в бік дому, ще встиг запитати:
– А ви панна Клара?
– Так, – сказала вона, і ось уже з дому впало трохи більше світла на її обличчя, яке вона повернула до нього, – просто не хотіла знайомитися в темряві.
«Невже вона чекала нас біля брами?» – подумав Карл, поступово прокидаючись від ходи.
– До речі, в нас сьогодні ще один гість, – сказала Клара.
– Ні, тільки не це! – невдоволено скрикнув пан Пол-лундер.
– Пан Ґрін, – сказала Клара.
– Коли він приїхав? – спитав Карл, наче охоплений якимось передчуттям.
– Тільки-но. Хіба ви не чули його автомобіля перед вашим?
Карл подивився на Поллундера, щоби довідатися, як він оцінює всю цю справу, але той, запхавши руки в кишені штанів, лише трохи важче ступав, ідучи.
– Якщо мешкати недалеко за Нью-Йорком, це нічого не дає, тут не сховаєшся від небажаних гостей. Ми конче мусимо переселитися ще далі. Хай навіть мені доведеться півночі добиратися додому.
Вони зупинилися на парадних сходах.
– Але ж пан Ґрін уже давно в нас не бував, – сказала Клара, що, вочевидь, цілком поділяла батькову думку, просто хотіла трохи його заспокоїти.
– Але чому він приїздить саме сьогодні увечері? – спитав пан Поллундер, і гнівна промова вже ладна була скотитися з його товстої нижньої губи, що звисала важким кавалком м’яса, а тому й напрочуд легко урухомлювалася.
– От