Чужі сни. Ян Валетов
Читать онлайн книгу.
різниці.
– Ти – і старості боїшся? – запитав Давидов, намагаючись перетворити розмову на жарт. – Тобі-то її чого боятися? Ти – пластичний хірург, у тебе вічна молодість практично в кишені.
– Дурний ти, – всміхнулася Карина, але усмішка у неї була сумною. – Найбільше старості бояться саме пластичні хірурги. Ми точно знаємо, що від неї не втекти. Старість – вона не в зморшках і не в обвислих цицьках. Старість – вона ось тут…
Дружина постукала себе пальцем по скроні й знову скривилася від болю.
– Ми не зі старістю боремося, ми шкіру на морді натягуємо. А зі старістю боротися марно, скальпелем трипер не вилікуєш…
– Цинічна ти жінка, Карино, – Денис обійняв дружину за плечі.
– Я не цинічна. Я розумна. І не знаю, як тобі, а мені до смерті хочеться випити.
– Гм… – Давидов подивився вгору.
У багажному відділенні над їхнім рядом крісел, у запечатаному пакеті з дьюті-фрі лежала пляшка «Гленморанж».
– Так начебто правила авіакомпанії забороняють…
– Плювати я хотіла на правила. Якщо я зараз не вип’ю, то кому-небудь подряпаю фізіономію. Всередині у мене все зав’язалось у вузол і тремтить, як заячий хвіст.
– Як кролячий… – не втримався Денис.
– Добре, – легко погодилася Карина. – Як кролячий! Згодна! У мене відхідняк. Я, напевно, з дитинства так не лякалась. Є два варіанти: або нестримний секс, або нестримне пияцтво.
– Як на мене, так перше – більш приваблива ідея.
– Є проблеми, – зітхнула Карина. – У нас повний літак свідків.
– Нехай заздрять, – рішуче заявив Давидов.
– Вони не заздритимуть. Вони, як у старому анекдоті, – радитимуть. А це набагато гірше. Залишається тільки один засіб – випити, і нехай усі ці американські чистоплюї засунуть свої правила собі…
Вона задумалася.
– Загалом, не важливо – куди. Їхня особиста справа.
– Ти все-таки цинічна жінка.
– І розумна. Розумні – завжди трохи циніки. Ти наллєш дружині випити? Чи як?
Він налив Карині випити. І випив сам. Але навіть після склянки віскі його не відпустило. Просто відчуття «чужорідності» стало не таким яскравим – так людина відчуває зубний біль після декількох таблеток знеболювального. Начебто і болю немає, а болить.
До честі працівників авіакомпанії В6, ніхто їм і слова не сказав, і по прильоту в аеропорт Королеви Беатріс подружжя Давидових було ґрунтовно напідпитку.
Аруба.
Жовтень
Було нежарко, але дуже волого. Наповнене нічним диханням
океану повітря пахло зовсім інакше, ніж у Нью-Йорку, – якимись солодкуватими квітами. Давидову подумалося, що запах цей нагадує душок тління.
– Як м’ясна орхідея, – згадав він. – Від неї тхне на відстані двох десятків кроків. Здалеку вона пахне саме так: як дохлий кіт у підвалі.
Допомагаючи дружині сісти в таксі, він раптом несподівано для себе зрозумів, що ніколи в житті не бачив м’ясної орхідеї. Навіть не був упевнений, чи існує взагалі