Промінь. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
так сильно, що Денис доповз до аптечки у ванній і знайшов розчинний анальгетик. У буфетній нікого не було, валялися на столі залишки сніданку – картонні й пластикові коробки, стаканчики, серветки. Денис розвів у воді порошок, надірваний пакетик залишив на транспортері. Широка сіра стрічка почала рухатися, пакетик поплив по ній, як крихітний джет по пустельному злітному полю, і зник за прогумованою бахромою. Денис провів його поглядом.
Пійло пускало бульбашки в склянці, самим своїм виглядом відбиваючи найменшу охоту його куштувати. Денис заплющив очі, затримав дихання й випив до дна. Механічно сполоснув склянку під краном.
Він відтягував зустріч з Еллі, і злився на себе за це. Що між ними сталося? Нічого не сталося і не могло статися, спасибі товаришеві Славіку за нашу розбиту пику. Довіра? Взаємний потяг? Навряд, просто Денис учора розбазікався. Звісно, рано чи пізно вони змусили б його все розповісти. Не та ситуація, щоб грати партизана. Але шкода, що вчора він вилив на Еллі не просто інформацію, а настояний загуслий страх. Краще б голяка станцював, чесне слово.
Як вона дивилася… жалість у її погляді теж була, але була і вдячність за щось, і справжнє зацікавлення. При тому, що вона старша на три роки.
Сам не розуміючи навіщо, він вернувся до транспортера. Розсунув рукою прогумовану бахрому, посвітив телефоном. Що там? Господарське приміщення? Сміття ж хтось повинен вивозити…
Денис ліг животом на стрічку. Дотягся до кнопки.
Стрічка рушила, як у страшному сні, й понесла Дениса до отвору, закритого бахромою. Денис напружинився, зібрався, стискаючи в руці телефон…
Бахрома розступилася. Попереду була тьма. Денис увімкнув ліхтарик; у ту ж секунду стрічка закінчилась, і він полетів сторч головою в колодязь, у шахту…
Ні, не в колодязь. У звичайний сміттєвий контейнер, повний упаковок з-під їжі та одноразового посуду. Затріщав пластик. Контейнер одразу ж кудись рушив, поруч заскреготав метал, запахло кислим. Денис, завивши од болю й жаху, заборсався в баку, вискочив, як пробка. Гарячково заметався промінь ліхтарика…
Контейнер, рухаючись по транспортеру, автоматично перекинувся, вивалюючи вміст у величезний залізний бак. Кришка баку герметично закрилася. Контейнер повернувся на своє місце. Денис перевів дух.
Бринькнув смартфон у руці: дев’ята сорок п’ять. Денис роззирнувся, шукаючи дверей, але нічого не знайшов. Вилаявся вголос. Гидливо обтрушуючись, поліз назад, на стрічку транспортера, по-пластунськи доповз до прогумованої бахроми; ще трохи, і, як у чорній комедії, його скинули б у сміттєвий бак і закрили там кришкою…
Цікаво, коли пройшов перший шок – що подумала Еллі про його історії? Чи повірила?
Телефон знов дзявкнув, тепер голосно: за дві хвилини десята. Денис зайшов у ліфт і витріщився на себе в дзеркало: з такою пикою дівчини не завоюєш. Малолітка після програної бійки, подаруночок із сміттєвого бака.
– Не дуже й хотілося, – сказав він собі під ніс.
Вони голосно базікали, їх чути було аж у коридор. Денис хотів