Пригоди Клима Кошового. Продовження. Андрей Кокотюха
Читать онлайн книгу.
склалося, маємо результат: він приходить сьогодні вранці до моєї нової знайомої, вбиває її – і лишає там. Йде геть. Аби пізніше повернутися, призначивши мені зустріч біля мертвого тіла. Перед тим надіславши телеграму, бо вже знав адресу моєї контори на Шевській. Труп лежав там, замкнений іззовні, бо вбивця забрав з собою ключа. Весь цей час вирішував свої справи. Поводився спокійно й природно. Потім прийшов на місце свого злочину. Щоб так само спокійно дочекатися мене. Ось коли запалив свічки.
– Це лише припущення.
– Факт, Шацький! – Клим знову трошки підніс голос. – Доведений факт, принаймні – для мене! Різник заскочив мене, та з колії не вибив. В мене було досить часу роздивитися рану. Точніше – місце, залите кров’ю. Вона загусла, встигла запектися. Маєте розуміти такі речі, ви ж медик.
– Та розумію, пане Кошовий. Згоден, коли так, то ви маєте рацію і все складається. Лиш скажіть, для чого ви так детально мені все пояснили.
Клим несподівано для себе й зовсім не відповідно до моменту зашарівся.
– Гм… Я взагалі-то не так вам, як собі розжовував. Думки вголос, – він труснув головою, ніби проганяючи зайві відчуття. – Але пояснити можу. На пальцях розклав: Різник кинув виклик мені й діє проти мене особисто. Не знаю, що хоче довести. Мабуть, уже згадану мною власну неповторність, непереможність, навіть винахідливість. Прикро, що я не можу поставити до відома Віхуру. Доведеться багато про що…
Говорячи так, Кошовий додав до купи останній, великий палець, стиснувши кулак.
Та враз завмер, розправив плечі, грюкнув кулаком по столу.
Здригнулися кавові чашки на блюдцях.
– Як ви сказали, Шацький?
– Та я мовчки вас слухаю!
– Ні! Не тепер. Раніше. Ви щось згадали про нещасного Луку.
– Та не згадував я про нього! – Йозеф трохи відхилився назад, косуючи на Климів кулак. – То ви сказали: хтось хлопа заманив, а не викрав. Більше ми не згадували про нього, здається.
Сіпнулося віко.
Пальці розтиснулися. Розкрита долоня лягла на скатертину.
– Я ідіот, – тихо й чітко вимовив Клим. – Не мотайте головою, Шацький. Я повний ідіот. Весь час воно лежало на поверхні. Було перед очима. Я мусив звернути на це увагу.
Він ляснув себе по лобі.
Не сильно – але Шацький мимоволі скривився, ніби перепало йому.
– Modus operandi! Вбивство Лукана – єдине, що в нього не вписується. Це зроблено для того, аби дошкулити мені. Мовляв, я, такий мудрий та модний адвокат, не здатен уберегти клієнта. Зняти з людини звинувачення не означає врятувати її. Ось про що говорив мені Різник. Аби мене ще забрали б до поліції, було б зовсім добре. Хтозна, чим би обернулася для мене та історія.
– Згоден, – кивнув Шацький.
– Також те вбивство – безглузде з огляду навіть на логіку маніяка. Якби Лука вийшов з Бригідок і за якийсь час убивства Різника почалися знову, перший кандидат у підозрювані – мій клієнт. Проте убивця забирає життя того, ким мав би прикриватися. Цим доводить не лише мені, а й Віхурі: той бідака справді не різав повіям