Перед тим як зайти, Кошовий покрутив головою.

      Нічого й нікого не міг до пуття роздивитися в темряві. При ліхтарному світлі Городоцькою рухалися перехожі, здебільшого, як він зрозумів, шукачі коротких вечірніх пригод. Чоловіків та жінок не зупинив у пошуках одне одного навіть мороз, котрий саме підсилився. Навпаки, виринаючи з густих чорних сутінок, пані нагадували панам – дуже зимно, є можливість трошки зігрітися. Хтось давав згоду, хтось думав, хтось – прискорював крок, швидше лишаючи позаду спокуси, не вступаючи обома ногами в гріх.

      Климові на короткий час здалося – за ним стежать. Навіть завагався. Та, потупцявши на морозі, пересвідчився: тут до нього нікому нема жодного діла. Люди перейняті собою, їм не до таких самих закоцюблих на морозі перехожих. Відкинувши останні сумніви, Кошовий подався за знайомою вже адресою.

      Минувши браму й ставши перед потрібними дверима, він, не знімаючи рукавичок, постукав. Зсередини не чулося жодних рухів. Простукавши знову, цього разу доклав більше сили. Навіть злегка вдарив не кісточками пальців – самим кулаком.

      Рипнуло.

      Не замкнено.

      Нічого доброго це не віщувало. Та здебільшого обережного, особливо – після останніх подій, Кошового щось незриме копало ззаду, змушуючи не йти далі звідси, а ступати ближче, не зупинятися на половині шляху. Штовхнувши двері всіма виставленими вперед і розчепіреними п’ятьма пальцями, він прочинив їх наполовину. Тепер міг бачити м’яке світло, що линуло з кімнати, й трохи заспокоївся. Отже, помешкання не порожнє, на нього чекають. Хіба пожилиця вирішила далі гратися із ним у знайомій вже манері.

      Вона любить ефекти.

      Ось хоч би сьогоднішня телеграма. Напевне знає: адресат сушитиме голову, звідки взята його адреса. Згадавши минулу зустріч, Клим переконався – повія вар’ювала й того разу. Просто він того не помітив, точніше – не взяв до уваги. Натомість нова знайома прагнула вдавати з себе непросту.

      Гаразд, правила гри взяті до уваги.

      – Пані? – гукнув Кошовий, ступивши до передпокою, але не кваплячись заходити далі, навіть одну ногу лишив назовні, за порогом. – Пані, ви тут? – повторив. – Я прийшов, – помовчавши, додав для чогось: – На чай кликали. То як?

      Відповіддю була тиша.

      Але світилося.

      Замість зачинити за собою двері, Клим, навпаки, прочинив їх ширше, ще трохи – розчахнув би зовсім. Тепер, щоб не сталося, він має шлях до відступу, перекрити