Арканум. Юрий Винничук
Читать онлайн книгу.
задушити? А то голову відбатував та з собою прихопив.
– Вони й воювати ніколи не вміли, – кивнув лікар. – Пам’ятаєте битву на Волошковій оболоні? Як вони, вибираючи місце, де мали б зустріти наше військо, натрапили на зграю журавлів, що саме, паруючись, танцювали. Тоді вони, щоб не колошкати птахів, одійшли далі та потрапили на багна. От битву й програли.
– А що ж нам із тим тілом робити? – запитав війт.
– Гадаю, що мав би я його забрати до себе, розітнути, як належиться, й дослідити, що й до чого.
– Як то розітнути? – здивувався війт. – Щоб ото по живому?
– А де ви бачили щось живе без голови?
– Півні без голови, бува, певний час літають.
– Власне – певний час! А тут бозна скільки вона вже лежить і навіть не охолола.
4
Пізно ввечері, як уже добре посутеніло, королевич вистрибнув у вікно і чкурнув з палацу, а відтак таємною хвірткою вислизнув із замку. Так він чинив доволі часто. Неподалік «Облізлого лебедя» був будинок розпусти, куди й прямував наш королевич.
Крадучись садом, що розкинувся між тим будинком і шинком, королевич раптом скам’янів на місці: з кущів троянд на нього дивилася великими красивими очима неймовірної вроди панна, від сяйва місяця і світла з вікон її волосся здавалося золотим.
«Що вона робить у кущах?» – здивувався королевич.
– Від кого ви ховаєтеся? – запитав він.
– Ах, якби ви знали, яка біда зі мною трапилася! – пролебеділа панна ніжним голосочком.
– А що ж таке? – заметушився королевич. – Якщо вас хтось образив, я готовий служити вам своїм мечем.
– Ні-ні, ніхто мене не образив. Сталася біда – я втратила своє тіло.
Королевичу здалося, що він щось не те почув і перепитав, але панна підтвердила свої слова. Тоді він обережно простягнув до неї руки і з жахом не намацав шиї. Спочатку це викликало страх, але поступово він усвідомив, що саме цього й чекав, бо не читаючи нічого окрім казок, він все життя мріяв визволити зачаровану королівну або ж викрадену лихим чарівником чи драконом, а тут якраз омріяний трафунок.
– О! – скрикнув радісно він. – Я врятую вас! Я розчаклую вас! Я занесу вас у свій палац і буду годувати з золотої ложечки. А там ви мені докладно розповісте, що з вами трапилося.
І він уже було хотів голову взяти на руки, коли та попросилася:
– Ой, ні-ні! Не треба. Стривайте. Спочатку залізьте на он ту черешню та зазирніть у вікно й розкажіть мені, що ви там побачите.
Королевич, дряпаючи коліна, виліз на черешню і зазирнув у вікно. Потім зліз і повідомив, що нічого цікавого не побачив.
– Як? – здивувалася голова. – Там не було мого тіла? Воно ж лежало на ліжку!
– Ні, там нічого такого не було.
– Що ж, – зітхнула голова, – така моя гірка доля! Несіть мене у палац.
5
Тим часом сталося ось що: лікар таки забрав тіло чернички і звелів занести його до холодного льоху, щоб воно завчасу не зіпсувалося. Тіло загорнуте в плащ, якого залишив був Мадей, поклали в льосі на кам’яний